Астрономія. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
про це Центральне бюро астрономічних телеграм Міжнародного астрономічного союзу, що базується у Гарвард-Смітсонівському астрофізичному центрі в Кембриджі, США. Терміново ця інформація розсилається у провідні обсерваторії, що займаються спостереженням астероїдів. Після одержання повідомлення про відкриття астероїд отримує тимчасове умовне позначення, наприклад, 2004 DW. Цифрами позначають рік, а букви відповідають декаді місяця відкриття. Коли для нового об’єкта вже прораховані та перевірені елементи орбіти, йому присвоюють порядковий номер (за порядком перевірки), наприклад, 6465. Після цього, коли відкриття вважається офіційно зареєстрованим, особа, що відкрила астероїд, має право його назвати. Ця назва, однак, повинна бути затверджена Міжнародним астрономічним союзом. Так сталося і з астероїдом 6465, що був відкритий московським аматором астрономії Тимуром Крячком наприкінці 1990-х років. Він назвав його «Звездочет» на честь усіх колишніх, теперішніх та майбутніх аматорів астрономії, і цей астероїд тепер має офіційне позначення (6465) Zvezdochet. Найперші відкриті астероїди мали імена міфічних героїв. Тепер астероїди називають на честь видатних учених, героїв фільмів та мультфільмів, улюблених дружин або собак тощо.
Радіус найбільшого астероїда головного поясу – Церери – сягає 500 кілометрів, що становить майже половину розміру Плутона. Близько двох десятків інших астероїдів достатньо великі, щоб назвати їх середніми супутниками, якщо б вони оберталися навколо планет. Переважна більшість – значно менша за розмірами. Сучасні вчені вважають, що існує близько 100 000 астероїдів більше одного кілометра в поперечнику. Попри їхню велику кількість, астероїди не становлять значної маси в нашій Сонячній системі: якщо ми зберемо їх усіх разом, то вони утворять тіло діаметром близько 2 000 кілометрів – значно менше за будь-яку з планет земної групи.
Положення астероїда та його орбіта можуть надати нам досить багато важливої інформації про його походження тощо. Проте сучасні вчені прагнуть знати про астероїди більше: розміри, маси, склад, форми й т. ін.
Перш за все, однак, треба детально визначити орбіту астероїда. Космічні скелі, як їх часто називають, досить легко піддаються розпізнанню телескопічними методами. Зовні в телескоп їх не відрізнити від зірки. Але вони знаходяться до нас значно ближче та рухаються зоряним небом значно швидше. Отже, якщо ми будемо порівняно довго спостерігати в телескоп один і той самий астероїд, ми помітимо його пересування на тлі «нерухомих» зірок.
Більшість астероїдів навіть для найбільших телескопів сучасності виглядають невеличкими крапками світла на фоні чорної глибини нічного неба. Тож найкращий спосіб детально вивчити певний астероїд – це направити до нього автоматичну станцію. Тільки невелика частина астероїдів була досліджена таким способом. І мова тут іде не тільки про астероїди головного поясу, але й про астероїди, що тепер є супутниками планет. Так, під час місій до Марса було детально сфотографовано Фобос і Деймос, юпітеріанські експедиції мали основним завданням дослідження