Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник
хороше граю!
От найстарша лисичівна не стерпіла й каже до менших:
– Ви тут посидьте, а я піду подивлюся, що воно там так хороше грає.
Тільки що вийшла, а котик її – цок у лобок, та в писану торбину! А сам знов грає:
Ой у лиски, в лиски
Нових двір
Та чотири дочки на вибір,
П’ятий синко,
Ще й Пилипко.
Вийди, лисе, подивися,
Чи хороше граю!
Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту – цок у лобок та в писану торбину! Так усіх чотирьох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок – не вертаються.
– Піду, – каже, – позаганяю, а то мати прийде, битиме.
Та й пішов з хати. От котик і його – цок у лобок та в писану торбину! А потім почепив торбину на сухій вербі, сам у хату, знайшов півника, розв’язав; взяли вони удвох усю лисиччину страву, поїли, горщики з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому.
Та вже потім півник довіку слухав котика.
Карась і окунь
Зустрілися карась з окунем.
– Ну, й набридло мені жити в цьому багні, – скаржиться карась.
– Так цій біді легко зарадити, – каже окунь. – Ухопи гачок – і відразу попадеш у сметану.
Кінська сила
Був ґазда і мав дуже худого коня. Доки кінь був молодий, то робив, а як постарівся, ґазда узяв та й нагнав. Іде той кінь лісом та й здибає лева. Та й лев каже до коня:
– Ану, поборімся!
Кінь каже:
– Знаєш що? Ходім до скали та й там поборемося.
Прийшли вони до скали. Кінь був підкований. Як ударить копитами в скалу – аж іскри ся посипали. Тогди каже до лева:
– Ану, чи ти так годен?
Лев як ударив лабами – аж скала стряслася, але іскри не сипалися так, як від коня. Тогди лев відійшов за кілька корчів, здибає вовка та й каже до него:
– Видиш, брате, тут є такий звір, що як ударить копитами у скалу, аж іскри ся посиплють.
– Я таких їм, – каже вовк.
Але вовк не видів коня, бо був менший, але лев видів, бо був більший. Тогди лев каже до вовка:
– Ану, я тебе підойму, та будеш видіти.
Лев узяв вовка в лаби, підоймив його, як їго стис лабами та й задушив. Тогди лев вовка питається:
– А що, видиш?
Вовк навіть не відзивається. Поклав його на землю, дивиться, а він небожчик. Тогди лев каже:
– Видиш, який ти дурний, ще-с і не видів, та вже-с умер, а якби ти вздрів, що би було?
Кінь і бик
На швидкім конику гонив, як вітер, малий хлопчик. Дикий бик, поглянувши на тоє, крикнув на коня:
– Встидайся! Такому маленькому хлопчикові не дав би-м ся поводити!..
– Но я, – відповів кінь, – радо даю ся поводити, бо яка би то була слава для мене – хлопчину з себе скинути!..
Кінь і вовк
Був цісар і мав коня такого старого, що ще його дід ним їздив. Аж як він не зміг уже ходити, так він його жалував застрілити і казав його вивести в ліс, най він або здихає, або що хоче най ся робить. Так його вивели до лісу і пустили. Пасеться кінь. Надходить вовк та й каже: «Добрий день, паско!» – «Дай, Боже,