Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник
раз!
Прибігає на другий край, а їжак знову вже там (а то ж була, ви знаєте, їжачиха!). Побіг ще раз – а там їжак:
– А я вже тут!
Знов кинувся заєць бігти.
Так бігав він дев’яносто дев’ять разів, а за сотим разом як упав посеред ниви – підвестись не може, так набігався-натомився, сердешний.
– Ніколи не треба сміятися з слабішого, – сказав тоді їжак та й пішов із їжачихою додому.
Казка про дідового півника і бабину курочку
Десь за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали – ні дітей, ні внуків, ні правнуків. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, у бабусі – курочка.
Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко – й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда грошей немає: який йому з півня хосен. Надоїло бабі позичати з свого добра дідові й каже вона:
– У тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко.
Та не хотів півник знести яєчка. Розсердився дід і прогнав його.
Стрибнув півень на перелаз, закукурікав і помандрував у світ. Іде дорогами-шляхами, селами-містами, шукає пристанища. Перейшов він через широкий луг, перелетів річку й опинився в густому темному лісі. Зустрічає він ведмедя. Ведмідь і питає півника:
– Куди ти йдеш?
Відповідає йому півник:
– Прогнав мене дід, іду я до світлого царя найматися.
– Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо! – мовить ведмідь.
– Ставай за мною! – каже впевнено півень.
Ідуть двоє. Попереду півень, за ним ведмідь. Пройшли один ліс, пройшли другий, пройшли і третій. В четвертому лісі, біля самих полонин, зустрічають вовка.
– Куди, півнику, з моїм вуйком путь тримаєш?
– Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися! – відповідає півень.
– Візьміть і мене з собою. На полонині нічим поживитися, вівчарі пильно вартують овець! – каже вовк.
– Що ж, коли просишся, ходи! Ставай третім!
Ідуть втрьох: півник, ведмідь і вовк. Перейшли полонину, подалися одною яругою, другою, третьою. В четвертій ярузі зустрічають лисичку.
– Куди ти, півнику, з вуйком ведмедем і братиком вовком ідеш? – питає лисиця.
– Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися.
– Візьміть і мене! В селі люди замки на всі курники повішали, гусей, качат позамикали. Доведеться з голоду помирати! – скаржиться лисиця.
– Ставай четвертою! – мовить півник. – Будеш у нашій компанії!
Ідуть вже четверо: півник, ведмідь, вовк і лисичка. Перейшли звори, перейшли ріки, поля і ниви. Коли бачили садиби, обминали їх, щоб не потрапити людям на очі. Нарешті добралися до царських палат.
Вилетів півень на золоті ворота, закукурікав:
– Кукуріку, я тут, світлий царю!
Почув цар й каже своєму слузі:
– Іди, запитай, що хоче півень.
Півник каже:
– Прогнав мене дід з дому, прийшов я царю служити.
Наказав цар, щоб півня впустили між курей.
Коли підійшли до курника, каже півень царському слузі:
– Впусти