Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник
солом’яні двері риплять.
Стоїть дуб.
– Двері, двері, чого ви рипите?
– Поспускай гілля, так скажу.
Дуб і поспускав гілля.
– Як же, – кажуть, – нам не рипіти: був собі дід та баба, а у їх – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав.
Іде баран води пити:
– Дубе, дубе, чого ти гілля поспускав?
– Збий собі роги, так скажу.
Він взяв і позбивав.
– Як же мені не поспускати: був собі дід та баба, а у їх – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив.
Прийшов баран до річки.
– Баране, баране, чого ти роги позбивав?
– А стань крив’яною, так скажу.
Річка і стала крив’яною.
– Як же мені не позбивати; був собі дід та баба, а у їх – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала.
Приходе до річки попова дівка тарілок банити.
– Річко, річко, чого ти крив’яною стала?
– А побий отту посуду, так скажу.
Дівка і побила.
– Як же, – каже, – мені крив’яною не стати: був собі дід та баба, а у їх – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуду побила.
Прийшла дівка додому, а попадя саме діжу учинила.
– Чого ти, – пита, – посуду побила?
– А порозкидайте цю розчину по хаті, так скажу.
Порозкидала попадя розчину, дівка і каже:
– Як же мені не побити: був собі дід та баба, а у їх – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуду побила, попадя розчину по хаті порозкидала.
Приходе піп:
– Що це ти наробила?
– А одріж косу, так скажу.
Піп узяв та й одрізав.
– Як же мені не порозкидати: був собі дід та баба, а у їх – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла,