Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник
Ніколи в світі!..»
Тут оба, не думаючи довго, зачали битися головами, зчепилися рогами, оперлись о кладку ногами і дуцкались. Но кладка була мокра, оба поховзнулися і полетіли просто в воду!..
Дві білки і лисиця
Дві білки знайшли горіх і повадилися між собою.
– Він мій, – сказала перша білка, – бо я його перша увиділа.
– Ні, він мій, – кричала друга. – Я його підняла.
Услухала сей спір лисиця.
– Не вадьтеся, – сказала вона, – я помирю вас!
Стала між білками, розкусила горіх і сказала:
– Сія половина належить тому, хто увидів горіх, сія же – тому, хто його підняв; а зерно – мені: за те, що я вас помирила.
По сих словах передала білкам порожні скорлупи, зерно ж положила собі в рот і втекла.
Де ліпше жити
Сільська муха летіла в город, а городська муха летіла в село. На дорозі вони зустрітились і завели між собою розмову: «Куда ти, сестро, летиш?» – «В город», – одмовила сільська муха. «А з якої причини ти мандруєш з села?» – «Та набридло жить в селі, там люди невчтиві». – «А їжі там багато?» – «Та їсти там є що; як залетиш на кухню, то хоч розпережись; тіко їжа проста, не дуже смачна. Тіко й одведеш душу, як до сметани доберешся». – «А хіба там сметану не накривають?» – «Та вони хоч і накривають, тіко так нещільно, що можна підлізти і наїстись, бо вони прикривають ганчірочкою. А бува іноді упадеш невзначай в сметану, так баба зачепе ложкою мене і вмісті з сметаною шльопне на долівку так, що, бувало, мої подруги наїдяться сметани, і я опростаюсь і останусь жива». – «О, сестро, в селі, значить, краще жить, а в городі – не доведи, Господи, там без привички з голоду загинеш. Там все під замком. Коли пани сядуть чай пить, так ото нищечком підкрадешся до варення, почнеш смоктать і невзначай увалишся в те варення, так паня витягне мене з варення, обсмокче і викине за вікно. А як очутишся надворі, так уже нескоро втискаєшся в хату. Вікна запинають дротяною сіткою або канвою. Тоді тіко й вскочиш у хату, як хто іде в двері, ото за ним і собі влетиш. А коли нас назбирається в хаті штук на сорок, на п’ятдесят, так вони гонять нас з хати або становлять тенети, якісь липучі листи або ядовитий порошок розсипають. Яка не вспіє вискочить з хати, так очманіє і загине. І інші ставляють скляні верші. Туда влетиш, а відтіля уже не вискочиш». – «А я, бач, думала, що в городі жить веселіш, бо там люди багаті, смачну їжу вживають». – «Ні, сестро, гарно там жить, де нас нема. Вертайся краще в село, коли тобі іще не докучило жить».
Полетіли обидві мухи на село.
Джміль і бджола
Навесні сонечко пригріло, але ще ні заморозь добро не пустила, ні сніги не стаяли, от лише що ледве лоза та іва попукала. Схопився джміль – та до бджоли, крутиться та гуде: «Ву-у-у-у! Женімся».
Бджілка слабенька, звичайно як з весни, вимовляє ся: «Най но, – каже, – в осені, як ся доробимо!»
Настала осінь. Джміль живився де попало через літо, а про зиму і не гадав. Прийшлося в осені, сидить у норі, бо нема де поживитися, щоб хоч до Покрови добідити.
Бджола