Розбійницькі скарби: Казки про розбійників. Сборник
і в писках приносили йому їжу та пхали просто в рот.
Одного дня прийшли робітники працювати на поле та, щоб гасити свою спрагу, в колодязь спустили відро по воду. Замість води витягли сліпого юнака, бо сліпець вхватився відра і дав себе витягнути. Робітники, як це побачили, зі страху повтікали і донесли цареві, що з колодязя замість води витягли живу людину. Бідний сліпий парубок тримався обрубин колодязя і повільно виліз.
Загріло на нього сонечко, і він відпочивав на моріжку. Незабаром прибули і дві царські дочки, щоб узяти бідного юнака в свою опіку. Дивляться на нього, оглядають, і каже старша:
– Цей юнак дуже подібний до того, що мене вирятував із гадячої шкіри.
А молодша й собі каже:
– А справді, такий самий вирятував і мене від розбійників.
З цієї розмови довідався він, що то ті самі дівчата, яким він допоміг.
Повезли його в палац, доглядають і піклуються ним. Переглядають кишені і там знайшли по півперсня.
Так вони довідались, що він є тим самим, якому можуть завдячувати своєю свободою.
– Чи ж я тобі не казала, що ходи ти зі мною? – говорила старша.
– Не докоряй йому, – каже молодша, – він не винуватий.
Увійшов цар до покою і просить іти на прогулянку. Старша радо ішла, але молодша заявила, що вона за світ не лишить самого хворого. Вона його ще й сліпим любила.
Одного дня забрала вона багато грошей і пішла на дев'яте село до славної ворожки. За добрі гроші ворожка дев'яти досвітками збирала в лісі на полянках цілюще зілля, зриваючи його в тій хвилині, як на билину перший промінь сонця засвітив. З того цілющого зілля на дев'яти вогнях зварила таке мастило, що ним потрібно мастити очі дев'ять діб і очі вимивати ранньою росою, зібраною ще за сходу сонця із польових косиць.
Як мазь була готова, бідна дівчина щоднини досвітку ішла в поле і, як тільки перше проміння раннього сонця засвітило, вона збирала росу, поспішала додому, змивала сліпому юнакові очні ями тією росою, а потім мастила цілющим мастилом. Дев'ятої днини почали хлопцеві очі виростати і вже почав потроху бачити. Дванадцятого дня вже він вповні бачив, і в палаці настала велика радість.
– За весь світ тебе нікуди не пущу! – сказала дівчина, але він просив, щоб ще лиш раз міг відійти і помститись на своїх ворогах і відшукати батька.
Ані цар, ані його дочка не хотіли його пустити, він одначе одної темної ночі зібрався і втік.
Переодягнувся він на старого жебрака, наліпив сиве волосся і бороду та обідраним прибув до своєї матері. Входить до хати, а вона з розбійником якраз вечеряють.
– Ну, що ж, діду, чи не було б краще замість жебрати працювати?
– Та я дуже радо працював би, – сказав він, – тільки біда, що нема в кого.
– От і в нас міг би ти доглядати курей і поросят годувати.
Погодились, і жебрак залишився у них. Через днину зносить з курника яйця, годує курей, свиней, постійно гострить свій ножик. Хазяї довго забавляються, після вечері п'ють вино і грають в карти до півночі.
Одного вечора довго грали, попились і полягали дуже пізно. Розбійник,