Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле
хвіст,
у горбаня, у дзиґу,
у святого Труве, у горюдуба,
у щипки-дряпки, у пікет,
у грушу, у бабки,
у пімпомпе, у тхора,
у тріорі, у замок,
у вервечку, у грака,
у канавку, у кокантен,
у хрипуна, у Колен маяр,
у ріжок, у мірлімофль,
у ченчика, у слідця,
у темну, у жабу,
у дивацію, у ковіньку,
у аніже, у пістон,
у човничок, у більбоке,
у хлосту, у крижі,
у мітлу, у ремесла,
у поклін тобі святий Космо, у баран-баран-буць,
у жука гнилюка, у піно,
у беру тебе на свид, у тут тобі й хата,
у сьогодні Піст, у щигля,
у розщеп-дуба, у мий чуприну Пані,
у розталь-коня, у белот,
у вовчу зграю, у я просо сіяла,
у бзди-у-носа, у халандруся,
у Ґільмене списа до мене, у млина,
у гойдалку, у цур-мене,
у тринадцятого, у скоки,
у берізку, у копняка під зад,
у муху, у ратая,
у му-му бузимку, у пугача,
у до-речі, у потичку,
у дев'ять рук, у мертвого звіра,
у шапіфу, у вище вище драбино,
у мости, у здохле порося,
у Колен бріде, у солоне седно,
у голубка, у три-гірчицю,
у третього, у свиню,
у циб через кущик, у пікандо,
уперехрест, у крутиголовку,
у не-світи-тілом, у крука,
у сітку, у калитку на заду, у журавля,
у гніздо кані, у карби,
у шкафут, у пштирок,
у фуґу, у жайворонків,
у торохняву, у шуток
Нагулявшися досхочу, провівши, збавивши і просіявши якийсь час, Ґарґантюа відчував потребу випити, – якихось одинадцять жбанів, – і після узливання зараз же простягався на добрій лаві або ж на добрій м'якій постелі і дві-три годинки затинав хропака.
Прокинувшись, продирав кілька хвилин очі. Тим часом йому несено свіжого винця, і він цмулив його усмак.
Понократ доводив йому, що пити спросоння препаскудна звичка.
– Але ж так (заперечував Ґарґантюа) навіть Святі Отці жили. А потім сни сняться мені якісь солоні, після сну я мов після скоромного.
Потім він неохоче брався за уроки і насамперед – за отченаші; набравши чимбільше рожанців, він сідав на старого мула, який перевозив уже дев'ятеро царів, і, мимрячи щось та головою похитуючи, вирушав, аби дістати труся з пастки.
Повернувшись, він заглядав на кухню дізнатися, що там на рожні смажиться.
І вечеряв він, ладен вам заприсягнутися, ситненько і залюбки запрошував у почарківці сусідів, вони кушали хмільного й оповідали билиці й небилиці, і давні, і недавні. Домівниками йому доводилися, до речі, сеньйори дю Фу, де Ґурвіль, де Ґріньо і де Маріньї.
Після вечері знов появлялися прегарні дерев'яні Євангелії, себто дамівниці; або різалися у свої козирі, а насамкінець – у банк, а то ще йшли до дамуль і дорогою туди і сюди водили козу. Потім Ґарґантюа спав вісім годин поспіль.
Розділ XXIII
Як завдяки знайденій Понократом методі у Ґарґантюа марно не пропадало жодної години
Побачивши, як безтолково Ґарґантюа живе, Понократ надумав учити