Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле
Гімнаст подався у парі з Мартоплясом, Лавогюйоновим стаєнним, і вдвох вони успішно обнишпорили всі околиці. Тим часом Ґарґантюа зі своїми людьми перепочив і перекусив, а своїй кобиляці звелів дати шаньку оброку, в ту шаньку влізло сімдесят чотири мюїди і три буасо.[94]
А Гімнаст зі своїм товаришем трюхикали і трюхикали, аж поки наскочили на воріженьків, – порозлазившись хто куди, вони шарпали і цупили що попадя. Угледівши здалеку Гімнаста, вони цілою зграєю кинулися його грабувати.
Тоді він гукнув їм:
– Панове, я бідний, як біс батька зна хто. Згляньтеся на моє убозтво. Кілька екю в мене ще нашкребеться – і нам буде за що випити, бо це aurum potabile[95], а щоб заплатити вам шляхове, я свого коня продам. Вважайте мене за свого, бо нема такого мужа, щоб він ліпше, ніж я, умів злапати, обідрати, обскубти, вичинити, а потім поласувати. На честь мого щасливого приїзду і в'їзду п'ю до моїх добрих друзяк!
Тут він відкубрив пляшку, перехилив і випив півплесканки. Здобичники торопіли на нього, роззявивши пельки і по-хортячому висолопивши язики в очікуванні, коли можна буде допити послідки, аж це пригнався цікавий отаман Тріпе. Гімнаст подав йому пляшку, кажучи:
– Пийте, пане отамане, пийте, не бійтеся, я вже скуштував: це лафе-монжо.
– Що? (гукнув Тріпе). Цей смішко ще з нас і кепкує! Хто ти єси?
– Я (відповів Гімнаст) бідний чоловік, бідний, як біс батька зна що.
– Ага! (промовив Тріпе). Як біс тебе зна, я пропущу тебе. Бо все бісове кодло ні шляхового, ні мита не платить. Ось тільки я ще зроду не видів, щоб бідні родичі роз'їжджали на таких огирях. Нумо, пане бісе, спішуйся, а я на вашу шкапу сяду, і як не гарцюватиму на ній, то гарцюватиму на вас, пане бісе, бо я страх як люблю, як біс мене носить!
Розділ XXXV
Як Гімнаст поклав трупом отамана Тріпе та інших пикрохолців
Чуючи цю розмову, деякі здобичники затремтіли і з ляку захрестилися обіруч – а що як це біс у перевдязі. А один, на прізвисько Жан Добряга, отаман сільського рушення, витягнув з матні Часослов і гукнув великим голосом:
– Agios ho Theos[96]. Як ти від Бога посланий, тоді речи! А як від Лукавого, то забирайся геть!
Проте Гімнаст забиратися і гадки не мав; прислухаючись до балачок цього вже не дружного гурту, він брав усе на розум.
І, звісно, діяв.
Удав, ніби злазить із коня, до путлиці похилився і спритно, як був, при шпаді, перекинувся у стремені, потім пірнув під коня, злетів угору й обоніж, задом наперед, став на сідло. Відтак сказав:
– Щось не дуже вийшло!
Тож-бо одноніж, із поворотом зліва направо, він зробив пірует, після чого точно прибрав, як улип, своєї попередньої посадки. Тоді Тріпе сказав:
– Гм! Я не збираюся зараз цього проробляти. У мене своя причина.
– От гадство! (гукнув Гімнаст). Дав маху. Спробуймо ще раз.
Тут він, показавши неябияку силу і сприт, зробив такий самий, тільки правий, пірует на нозі. Відтак, ухопившись палюхом
Питне золото
Святий Боже!