Дядечко на ім’я Бог. Євген Положій
захотілося кудись заховатися, і врешті я взявся за блокнот і ручку, щоб записати ще кілька арабських слів. Блокнот і ручка виявилися класною схованкою – нарешті я зміг зосередитись і заспокоїтись. Єдине, що втішало, – Йорданія наближалася з кожною хвилиною. Цей чужий світ злякав – і, як не дивно, водночас зачарував мене.
Йорданія. Агаба і Петра. Кам'яні могили. 5—7.03.
Пором зайшов в Агабу в сутінках. Він довго, здається, цілу вічність, розвертався перед тим, як причалити. Якийсь митник узяв мій паспорт і зник в одному з численних приміщень вокзалу. Пройшло хвилин десять, протягом яких, пропонуючи за різну ціну довезти до Петри, мене домагалися таксисти, здебільшого такі ж нахабні, як і наші. Та, як не дивно, саме це мене і заспокоїло. Арабські таксисти своєю поведінкою виявилися як дві краплі води схожі на наших кримських таксистів, тож не такі ми вже й різні, як здається на перший погляд! Чиновник усе не повертався, і я вже починав себе проклинати за таку недбалість: що за теля – віддати паспорт зовсім незнайомій людині, це ж знає будь-яка повія – з паспортом ти людина, без паспорта – ніхто! Але тут митник нарешті з'явився, вдоволений собою, сказав, що все владнав – ось паспорт, і підвів до таксиста, який спокійно стояв під стіною й лузав горішки. «Ця людина довезе тебе до Петри. Не хвилюйся, все гаразд, він мій родич!» – і розцілувався з таксистом на прощання. Його доброзичливість миттєво стала зрозумілою, однак я був йому вдячний. «Ходімо! – сказав таксист. – Треба їхати! Мені ще повертатися». – «Скільки коштуватиме?» – «Не хвилюйся!» – «Так скільки?» – перепитав я й зупинився. «35 доларів». – «30», – наполіг я. «Гаразд. Це всі твої речі?» 5 дол. заощаджено, непогано для початку.
На Сході не торгуватися неможливо. Якщо ти не торгуєшся, тебе не поважають. Європейцям, до яких я маю нахабність належати, важко звикнути до такої системи товарно-грошових відносин. Ми знаємо, що в кожного товару є своя ціна, вона написана на ціннику, а торгуватися – непристойно навіть на базарі. Але торг – політика не покупця, а продавця. Саме продавець на Сході веде таку політику, тому що для нього робота в магазині або на базарі – не просто робота, до якої він тяжко йде і з якої він ще важче повертається, для нього ця робота – життя, яке він проводить у своїй лавці, попиваючи каву чи чай, граючи із сусідами в нарди, дивлячись телевізор, обмінюючись новинами і спілкуючись із покупцями. Кожного, навіть такого залітного птаха, як я, вони намагаються зробити своїм комерційним другом. Вони торгують легко, і тому продають багато, їхня торгівля – великий оборот і широкий асортимент з невеликою ціною, наша торгівля – велика націнка і малий оборот. У кожній східній країні щодо цього є свої традиції, але спільним лишається одне – ти маєш поговорити про товар чи послугу перед тим, як придбати. І не треба боятися торгу: продавець ніколи не опустить ціну нижче собівартості, ваша мета – дотягнути його до цієї риски за допомогою нескладних переговорів, тонко відчуваючи, де межа. Це гра, яку вам пропонують, і неввічливо в неї