Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис
відпливли, якийсь час ще бачили діда Видру на березі, а далі він зник у темряві, а за ним невдовзі й острів сховався за стіну очерету і понесла їх вода на низ, і темінь їх обступила, і десь моторошно кричав в прибережжі пугач.
– О! О!.. Родич озивається, – налягаючи на весла, гомонів Омелько. – Я Пугач і він пугач – от ми й родаки. А з родаком завжди спокійніше. Він мене не видасть, а я його. А з нами і ви, молодята, не пропадете, доки пугач кричить, доти ми і в безпеці.
І швидко та легко попливли в темінь, яку на далеких обріях десь там, внизу Кальміусу – чи не біля Азовського моря? – безгучно краяли блискавиці.
– Вважайте, молодята, що везу вас до щастя, – охоче гомонів весляр. – Потім ще й дякуватимете Омельку Пугачу. А ось де моє щастя – то й не відаю. А чекає мене те, що задумав.
– А що ж ви задумали, дядьку? – поцікавилась Оксана.
– Декому лихо задумав. А мо' й самому собі – хтозна, як воно повернеться, у який бік.
– А нащо ж ви задумали лихе, дядечку?
– Лиха боятися – удачі не знати. Та і який козак боїться лиха, га? Хай воно його стережеться! А недолі попереду, біди-пені, буде багато. Чує душа. Та й дід Видра застерігав.
І ще довго-довго, як вони в темряві ночі пливтимуть понад стіною очерету і вода швидко нестиме їх в пониззя, вчуватиметься їм крик-застереження діда Видри:
– Та глядіть! Та стережіться! Пильнуйте в оба, вуха не розпускайте, на сторожі їх повсякчас тримайте й ловіть ними кожен шерхіт чи згук. Хай вуха ваші будуть на маківці голови! Чуєте? Бережіться, кажу, аби до ногайців у полон-неволю не зашурготіли… Бо так і мекнете. Буде потім каяття та не буде вороття. У них краях чи добрих людей зустрінеш – це ще баба надвоє ворожила, а ногаїв, а людоловів – запросто! Нишпорять вони степами, християн для ясиру видивляються…
Пізніше Омелько Пугач з досадою казатиме, що дід Видра, добрий і турботливий, мабуть, тоді, як напучував їх своїми застереженнями, перестарався (чи в недобру годину застерігав їх) і мимовільно наврочив їм полон-неволю…
Частина четверта
Куй-ме – весільна гарба
…Це сьогодні ногайці (самоназва – ногай) – народність, яка живе переважно в Дагестані і Ставропольському краї Росії, а також у Чечні, Інгушетії, Карачаєво-Черкесії. Загальна чисельність на 1979 рік – 60 тисяч чоловік, мова – ногайська, віруючі – мусульмани-суніти. Усі вони – нащадки різних монгольських і тюркських племен, які колись входили до улусу золотоординського хана Ногая – звідси і самоназва, згодом змішалися з тюркомовними половцями та перейшли – вже за радянських часів – до осідлості, а тоді…
Ногайська орда – татарське феодальне утворення – як вважається, виникла наприкінці XIV ст. на території від Північного Прикаспія і Приаралля до Тури і Ками, від Волги до Іртиша – унаслідок розпаду Золотої Орди. Остаточно окремішня Ногайська орда сформувалася в 40-х роках XV ст. з центром у м. Сарайчику (Сарайджук) у пониззі р. Яік (Урал). У XVI ст. Ногайська орда розпалася на Велику Ногайську орду