Місто кісток. Кассандра Клэр
аність, прихильність і непохитну віру в те, що зрештою я створю щось варте друку. Джиму Хіллу й Кейт Коннор – за їхнє підбадьорення і підтримку. Еріку – за мотоцикли вампірів, які працюють на демонічній енергії, й Елці – за те, що виглядає в чорному краще, ніж удови її ворогів. Тео та Велу – за створення гарних зображень до моєї прози. Моєму чарівному агентові Баррі Голдблатту і моєму талановитому редактору Карен Войтилі. Холлі – за те, що прожила цю книгу зі мною, і Джошу – за фінансову допомогу.
Я зовсім сну не маю.
Між виконанням пагубного вчинку
І первим побудом до нього ціла
Середина, се мов якась фантазма,
Якесь гидке, страшенне сновидіннє.
Тоді наш геній кличе на пораду
Усі знаряддя смертної природи,
І чоловіче єстество страждає,
Мов невеличке царство в часі бунту.
Частина 1
Спуск у темряву
Оспівував я Хаос й Вічну Ніч,
й, натхненний Музою небес,
спускався в темряву
та сходив до висот.
Розділ 1
«Пекельне лігво»
– Ти, певно, жартуєш зі мною, – сказав вишибайло, схрестивши руки на своїх кремезних грудях. Він подивився згори вниз на юнака в червоній куртці з блискавкою та похитав головою. – Із цим сюди не можна.
Близько півсотні підлітків, що стояли в черзі перед дверима клубу «Пекельне лігво», нашорошили вуха. Щоб потрапити до цього клубу, треба було довгенько постояти в черзі, особливо в неділю, і зазвичай тут нічого цікавого не відбувалося. Охоронці жорстко й швидко заспокоювали тих, із ким могли бути неприємності. П’ятнадцятирічна Клері Фрей та її найкращий друг Саймон разом з усією чергою затамували подих, сподіваючись на щось цікаве.
– Слухай, – хлопець підняв щось над головою. Предмет нагадував дерев’яну загострену з одного кінця палицю. – Це деталь мого костюму.
Вишибайло недовірливо поглянув на нього.
– І хто ж ти в нас?
«Він досить нормально виглядає як для „Пекельного лігва“», – подумала Клері. Волосся, пофарбоване в насичений блакитний колір, стирчало на його голові, наче щупальці переляканого восьминога, але ні тату на обличчі, ні пірсингу на вухах і губах не було.
– Мисливець на вампірів, – посміхнувся юнак. Він легко зігнув палицю. – Це ж бутафорія. Поролон. Бачиш?
Великі очі хлопця були насиченого зеленого кольору. «Наче колір антифризу чи весняної трави, – зауважила Клері. – Напевне, контактні лінзи».
Вишибайло знизав плечима, раптом втративши цікавість.
– Ну, гаразд, проходь.
Юнак прошмигнув швидко, наче вугор. Клері сподобалося те, як граційно він повів плечима, як, ідучи, порухом голови відкинув волосся. Її мама казала про таких: безтурботні.
– Запала на нього, – голос Саймона змінився. – Правда?
Клері мовчки штурхонула його ліктем під ребра.
Всередині клубу утворилася завіса зі штучного густого диму. Кольорові вогники вигравали на танцмайданчику, перетворюючи його на веселкову казкову країну блакитних та отруйно-зелених, яскраво-рожевих та золотистих барв.
Юнак у червоній куртці торкнувся довгого гострого леза у своїх руках, і на його вустах заграла самовдоволена посмішка. Все відбулося так легко. Трішки чар – і лезо виглядало невинною дрібничкою, а очі… Тієї миті, коли вишибайло глянув у них, він попався. Звичайно, хлопець міг би пройти в клуб без будь-яких проблем, але це було частиною гри: дурити приземлених, робити все це відкрито, просто перед ними, перед порожніми поглядами на їхніх овечих обличчях.
Та люди мали своє призначення. Зеленоокий юнак розглядав танцмайданчик, де стрункі постаті, вбрані у вузькі смужки шовку та чорної шкіри, час від часу зникали та з’являлися у стовпах диму. Приземлені танцювали. Дівчата метеляли довгим волоссям, хлопці похитували своїми затиснутими в шкіру стегнами, й оголена плоть виблискувала краплинами поту. Їхня життєва енергія била через край, і її хвилі п’янили. Його губа презирливо смикнулася. Вони не знали, як їм пощастило, не знали, як це – виживати у світі мертвих, де диск сонця висить на небі, як напівзотліла вуглина. Їхні життя горіли яскраво, як вогник свічки, й так само легко було їх загасити.
Він міцніше стиснув лезо, яке тримав у руці, й уже рушив був на танцмайданчик, коли від гурту підлітків, що танцювали, відійшла дівчина й попрямувала до нього. Юнак не зводив із неї очей. Вона була гарна як на людину: довге волосся насичено-чорного кольору, темно-сірі очі. Біла сукня до підлоги – такі носили тоді, коли цей світ був молодшим. Мереживні рукави-дзвіночки прикривали тонкі руки дівчини. Її шию прикрашав товстий срібний ланцюжок, на якому
Переклад П. Куліша. (
Переклад Н. Хаєцької.