Вертеп Всевишнього. Віктор Гриценко
красу твоїх ланіт.
Покаєшся, але хулу людську не спиниш -
і стане, мов чулан, тісним для тебе світ.
Усім від дурня – з терену вінець.
Розумний же картає не овець,
а лиш себе, як забредуть у шкоду…
Нікого не винить лише мудрець!..
Задумав що Аллах, як дав жадобу нам?
Потішити тіла й віддати хробакам?
Так, задуми Творця не зрозумівши толком,
без толку живемо і йдем навстріч гробкам.
Авіценна
Не схвалюю брехню, бо я не лицемір.
Вклоняюсь істині, яка найкраща з вір.
Я з вами став на прю, і грішники, й святоші!
Аллах акбар, і Він розсудить мудро спір…
Коли б всезнайком став, як деві, хитрий біс,
то доля не була б за тайною завіс,
зарані знав би я, коли біда чатує -
не бачив би ніхто моїх гарячих сліз.
У морі слів є сокровенна суть -
її нам мудрі люди принесуть.
Про Всесвіт думаю – одні лиш тайни,
відклав розгадку їхню на майбуть.
Терзаюся роки в земній юдолі
і суть людей взнаю, хоча й поволі:
знітившись, бороду куйовдять всі,
або скриплять зубами у неволі.
До мудрих вчителів ходили ми колись.
Їх мудрістю, здалось, ми підкорили вись.
Та лиш в кінці життя ми істину збагнули:
із праху ми! Як пил, до хмари піднеслись.
Є люди, звиклі братися за меч:
їм не життя, коли без ворожнеч!..
Горбатих, кажуть, виправить могила,
а ці життям ганьблять своїх предтеч…
Хвалько стає донощиком мулли.
Зберіг ти тайну – гідний похвали!
Вона – слуга, допоки таємниця,
розкажеш всім – зазнаєш кабали…
Твої злодійства – тавра чи печаті,
а ти в Аллаха просиш благодаті.
Надієшся даремно ти, повір:
посіяв зло – його ти маєш жати!..
Мій друг у недруга мого вже гість…
Як не мудруй, та це погана вість.
Не їм я цукру – раптом там отрута?
Боюся мухи – з коброю щось їсть!..
Позичив недруг погляд у гадюк,
а в пазусі – достатньо каменюк.
Поглянув би на мене, як на друга,
я посміхнувся б також без принук.
Ти добре знаєш – буде каяття,
але чи буде час для вороття?
Трудись, щоб добрий слід в житті лишити,
щоб грішним не було твоє життя.
За істиною йди – і знайдеш путь вперед,
а зваби всі свої спали, мов очерет.
Коли захочеш людям істину сказати,
то не шукай найвищий в місті мінарет.
Від сивини в очах стає вже біло,
тож поспішай узятися за діло,
бо як в житті тобі сягти вершин,
як стануть немічні душа і тіло?
Як дошка шахова, лежить земля,
на шиях у фігур – Судьби петля.
У небуття пішли і пішаки, і ферзі…
І ми зіграєм в шахи опісля.
Коли не