Вертеп Всевишнього. Віктор Гриценко
постарів, узнав, що я не маю знань -
от істина життя, дарована від долі.
Я в кращому з усіх світів учусь, як в школі.
Немовби чорнороб, нажив пером мозолі.
Підмайстром-школярем завершую я дні:
я б майстром стати міг, та недостатньо волі.
Хто дасть достойному достойну нагороду?
Я за достойного піду в огонь і воду.
Коли зазнати захотів пекельних мук,
то недостойних запроси в свою господу.
Споконвіків земля лежить в бика на спині,
а золотий тілець – як сонце смертним нині.
Глянь, Господи, на світ без зайвої гордині:
між двох биків – осли! Де місце тут людині?
Мерзенний блюдолиз їв плов сьогодні вранці,
а я, голодний, крав гарбуз гнилий на грядці.
Нехай мене Господь рятує від спокус
з підлоги взяти хліб, що кинуть можновладці.
Не поспішай в ці дні шукати ревно друга,
не слухай похвалу, немов пісні ашуга.
Все з розумом ціни – тоді побачиш ти,
хто – друг, хто – ворог чи базікало-папуга.
Півсвіту, царю мій, у тебе під п’ятою,
а я в корчмі сиджу над чаркою пустою.
Але талан царя – моєму побратим:
все скінчиться для нас могильною плитою.
З достойними хвали дружи в годину скрути.
Негіднику не вір – загонить ніж у груди!
Як ліки він наллє – ти випити не смій,
а з чаші мудреця налий собі отрути!
В нас правда не росте, як на городі зілля,
а от брехні давно під небом цим привілля.
Даремно не журись, бо не змінити світ:
всі сприймуть цю борню за напад божевілля.
Живеш вільніше птиць одну лише хвилину:
вогонь, вітри, вода нас гнуть, як бадилину.
Та, друже, не журись: до праху наших тіл
Бог іскру вклав і дух, і не одну краплину.
Веселим будь, не стань заручником моралі:
люби вино міцне, зривай з красунь вуалі!
Не довговічний ти, тож вчися жити й далі,
радій, коли між нас є друзі досконалі.
Забудь про калиту, вчись гонор гамувати -
і вирвешся з тенет, розбивши в серці грати.
Вино смакуй, косу коханій розплітай —
життя мине, як день. Послухайся поради.
Не йшов я п’яним в храм? Це – істина правдива!
Грішив, але не сам? Це – істина правдива!
Я – нечестивець, деліхан? Що ж, я – не ви!
Один Омар Хайям! Це – істина правдива!
Приречений Хайям до смерті вже страждати.
Веселощі ж твої – як вибрики лошати.
Поберегтися слід, бо злий людський талан:
все взяти норовить, взамін – дурницю дати.
Між вчених віслюків ти, друже, пнешся з шкіри,
щоб визнали своїм ці дурні-лицеміри,
бо звинуватять враз, якщо ти не осел,
що підривав щодня святі устої віри.
Душевний спокій зник в поета й падишаха,
втомившись від життя, повзем, як черепаха.
Не треба нам біди вимолювать