Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк
голі чоловіки, що душили вошей і розмовляли зовсім про інше. Про війну більше не говорилося. Мова зайшла про їжу і жінок.
– У неї дитина, – сказав один, якого звали Бернгард. Він сидів біля Гребера і, заглядаючи в невеличке дзеркальце, виловлював у бровах воші. – Я два роки не був удома, а дитині чотири місяці. Жінка ж твердить, що їй чотирнадцять місяців і я її батько. Але моя мати мені написала, що дитина від росіянина. Та й сама жінка повідомила мене про це лише місяців десять тому, а до того мовчала. Що ви на це скажете?
– Буває, – байдуже відгукнувся лисий чоловік.
– У селах чимало дітей від військовополонених.
– Правда? Гаразд. Але що мені тепер діяти?
– Я вигнав би жінку під три чорти, – обізвався інший, що саме перебинтовував собі ноги. – Це справжнє свинство.
– Свинство? Чому свинство? – Лисий зробив заперечливий жест. – У війну все по-іншому. Пора це зрозуміти. А хто в неї – хлопчик чи дівчинка?
– Хлопчик. Вона пише, що схожий на мене.
– Коли хлопчик, залиш його собі. Стане в пригоді. На селі завше потрібна поміч.
– Але ж він напівросіянин!
– Ну то й що? Росіяни ж арійці. А вітчизні потрібні солдати.
Бернгард відклав дзеркальце вбік.
– Усе не так просто. Тобі легко говорити. Не з тобою ж трапилося.
– Може, ти хотів би, щоб твоїй дружині зробив дитину краще який-небудь вгодований співвітчизник, відкликаний з фронту на виробництво?
– Звичайно, ні.
– От бачиш.
– Але ж вона могла б мене дочекатися, – сказав Бернгард тихо й ніяково.
Лисий стенув плечима:
– Одні ждуть, інші ні. Що ж тут вимагати, коли чоловіка роками немає вдома.
– Ти теж одружений?
– Ні. Дякувати Богові, ні.
– Росіяни не арійці, – втрутився раптом схожий на мишу чоловічок із гострим обличчям і маленьким ротом. Досі він мовчав.
Усі пооберталися до нього.
– Ти помиляєшся, – відповів лисий. – Арійці. У нас із ними була угода.
– Вони виродки. Більшовицькі виродки. Ніякі вони не арійці, це точно.
– Ти помиляєшся. Поляки, чехи, французи – ті справді виродки. Росіян ми звільняємо від комуністів. Росіяни арійці. За винятком комуністів, звичайно. Можливо, нижчі, аніж ми. Просто робочі арійці. Але їх не знищують.
Чоловік-миша розгубився.
– Вони завжди були виродки, – заявив він. – Я це знаю достеменно. Справжні виродки.
– Усе вже давно змінилося. Так, як з японцями. Тепер вони теж арійці. Відтоді, як стали нашими союзниками. Жовті арійці.
– Ви обидва маєте рацію, – промовив басом надзвичайно волохатий чолов’яга. – Поки діяла наша угода, росіяни не були виродками. Зате тепер вони стали ними. Такі-то справи.
– Тоді що ж йому робити з дитиною?
– Віддати, – авторитетно сказав чоловік. – Безболісна смерть. А що ж іще?
– А жінка?
– Це справа