Богиня і Консультант. Володимир Єшкілєв
до роботи Фонду у минулій передвиборній кампанії. «Не врахували… не вдалося передбачити… не забезпечили на дільницях…» – перелік недоопрацювань змушував повітря у кабінеті легенько вібрувати.
Президент слухав Білого з непорушним обличчям. Час від часу він поглядав у дзеркало на протилежній стіні. Сьогодні шеф уперше одягнув шовкову краватку «Hermes», придбану у Франкфурті, де вони з Наташею відвідували чергову конференцію євроінтеграторів. Срібляста краватка дуже пасувала до його улюбленого сіро-сталевого костюма, і Мирон Теодорович не відмовляв собі у задоволенні ще й ще раз пересвідчитися у власній пишності. Про всі претензії інвесторів він знав і без Білого. Як і решті присутніх, йому також було відомо, що дані соціологічних опитувань, висмоктані з пальця Ларисою Павлівною, щасливо збіглися з реальними результатами голосувань. А мером міста було обрано дружнього до інвесторів політика, штабістів якого неофіційно (але ефективно) консультував Почеконіус. Тому грізні пасажі відставного полковника сприймалися лише як звичний ритуал. Неприємний, але безпечний.
Мітелик навіть не слухав переліку претензій. Він все ще думав про те, яким ж то бевзем треба бути, щоби не натягти захисної гумки перед окучуванням хвойди. Він вже майже вирішив перевіритися на ВІЧ-позитивність та решту вірусно-бактеріальних сюрпризів, коли почув, що Білий звертається безпосередньо до нього.
– Ми сподівалися, Валерію Петровичу, – з притиском в голосі повідомив полковник, – що ви зможете використати ті оперативні дані, які ми вам надали. За всю передвиборну кампанію ми не побачили жодного вагомого оприлюдненого компромату на наших ворогів…
– Опонентів, – виправив полковника президент.
– Нехай опонентів. Але ми що, дурно платили за ті записи? Знаєте, скільки ми заплатили за них інформаторам?
Мітелик міг би відповісти, що «ті записи» неможливо було використати з огляду на їхні технічні параметри. Мутний півторагодинний запис замаскованою цифровою відеокамерою зафіксував оргію в сауні з участю кількох місцевих політиків. Крізь запітніле скло можна було вгадати окремі частини окремих оголених тіл, які пересувалися у напівтемряві. Особливо часто перед камерою маячила бліда дупа повії з величезним фурункулом на лівій сідниці. Але жодного чіткого зображення політичного обличчя серед того гармидеру знайти не вдалося.
Цими подробицями можна було втерти відставному полковникові носа, але Валерій Петрович промовчав. Так передбачав ритуал. Білий скрушно похитав головою і перейшов до іншої групи претензій. Почеконіус підморгнув Мітеликові. Але Наташа подивилася на старшого консультанта з неприхованою зневагою. Вона була молодою співробітницею й все ще сприймала лібрето виробничих спектаклів за правдиві картинки життя.
Після Білого слово взяв шеф. Він визнав існування недоліків, згадав безумовні досягнення і накреслив шляхи вдосконалення. Під час його промови Білий продовжував червоніти, а Фролюк час від часу казав: «Слушно!» і заглядав президентові в очі. Нова краватка шефа Мітеликові сподобалася. Він пошепки запитав Наташу, скільки така