Проект «Міссурі». Яна Дубинянская
що вона концертує на твою підтримку.
Андрієві очі сміялися:
– А якщо складеться враження, що це я під виглядом роботи в регіонах бігаю за…
– Не складеться, – відрубала Аліна. – Адже ти їй ще не телефонував?.. І дозувати треба грамотно: трішки смаженого, трішки ностальгії, а головне – якомога більше старої студентської дружби. Якщо вдастся, щоб вона дійсно агітувала за тебе…
– Не вдастся.
– Знаю. Але нехай у кожному інтерв’ю, на кожному концерті згадує, що навчалася в «Міссурі». Це вона для тебе зробить.
Андрій знизав плечима:
– Домовилися. Не нервуй так.
Машину легенько труснуло на повороті. Аліна торкнулася Андрієвого плеча, здригнулася, відсунулась. Абсолютно чужа людина. Винятково ділові стосунки. З чого він вирішив?..
– Я не…
– Ти нервуєш. Ще під час жеребкування. Ні, ти непогано трималася: думаю, це лише я помітив… Отже, що сталося?
Так – адже він ще не знає. Він!.. як вона могла забути… але нагадати не було нагоди. Аліна прикусила губу й нарешті насупилася. Машина вже наближалася до офісу; швидше, жодна людина в команді не має здогадатися. Точніше, вони завжди вважали, що так воно і є. І для них має залишатися беззаперечною аксіомою рішення, яке вона прийняла години зо дві тому.
– Зробіть голосніше, – попрохала вона водія.
Й під мажорну музику – слава богу, вже іншу, – мовила пошепки:
– Андрію, ми йдемо на перемогу. Вже зараз.
Його брови полізли вгору:
– Та невже?
Раптом Аліна розізлилася по-справжньому. Ось воно що! – для нього вся ця передвиборча кампанія була цікавою іграшкою, яка ні до чого не зобов’язувала. Нагода перевірити свою харизму на великій аудиторії, вдосконалити красномовство й похизуватися яскравим пір’ям перед дзеркалом електорату. А за компанію продегустувати «халявини» в селах і містечках, помацати регіональних красунь і навіть – свіжа ідея, яку підкинула дружина, – популярних спів…
Пробна куля, – вона, аліна, сама його так налаштувала. Ну й дурна!.. стратегічні плани слід було тримати при собі, а тепер… Спробуй переорієнтувати його на серйозну справу! Не за п’ять років – за п’ять хвилин дороги, що лишилася до офісу…
Я зустріла на презентації Цибу, – скоромовкою, крізь зуби, – і, знаєш, він дуже негарно пожартував. Він сказав…
Андрій полегшено зітхнув:
– Заспокойся. Ваш Циба ніколи не мав почуття гумору.
– …Він сказав: зробіть нам цікаві вибори, адже це востаннє… чи щось таке.
– То й що?
Аліна стиснула кулаки. Напружила руки, груди, шию, все тіло… порахувала до трьох… скинула напруження. Спокійно, зовсім спокійно:
– Циба, як тобі відомо, також випускник «Міссурі». І він єдиний – у всякому разі, на нашому потоці, – поступив туди по великому блату. І взагалі… не думаю, що ти забув.
– Нічого я не забув. Але тим більш! Нікчема, я завжди казав. А ти…
– Він знає, Андрію. Він не став би отак просто… Він ЗНАЄ.
Водій припаркував