Щодо ступеню ймовірності подій. Лариса Іллюк

      – Ніяких домовленостей!

      Я відхилила полог. Біля Братка стояв Вуж – я впізнала його одразу, хоча бачити його лиця мені ще не доводилось.

      – Я дам тобі грошей, багато грошей! Ти ніколи не знатимеш нужди, ти зможеш купити усе, що забажаєш!

      – Що забажаю? Повагу? Чесне ім’я? Прощення за зраду? – Братко відштовхнув його, аж він упав додолу, та й пішов до ристалища.

      – Ти? – Вуж був здивований, побачивши мене тут. – Клята відьмо! Треба було не зважати на Всеволода, а прирізати тебе на місці, як скажену собаку.

      Він зиркнув спідлоба і загрозливо наблизився. Але я була до того готова. Сипонула йому в очі гірчичного пилу та й відскочила.

      – Трапишся ти мені ще, падлюко! Я розтріпаю твої нутрощі по всьому Шельвовому бору! Ти жалітимеш, що з’явилася на світ!

      – Не встигнеш, зміюко! Тебе знайде смерть ще до кінця дня. Дякуй власним хитрощам!

      Я піднялася на схил пагорба, минувши майже всіх бажаючих спостерігати за боєм. Кинула останній погляд додолу, на ристалище. Сильний суперник був у Братка, сильний і досвідчений. Проте, якщо є на те воля богів, Братко обов’язково переможе. Я розуміла, що у цьому випадку Святославичу годі шукати хоч якого спокою, – навпаки, його ниций натхненник у боротьбі за київський стіл зробить усе, щоб занапастити миролюбного князя – але по-іншому вдіяти я не могла. Хай буде як має бути.