Щиголь. Донна Тартт
як поліпшити ситуацію, – сказав Гобі. Він сидів, діловитий і похмурий, його вузлувата біла рука лежала на столі, щось у вигині його плечей нагадувало добродушного коня-ваговоза або робітника, що зайшов до пабу після довгого трудового дня. – Я думав полетіти туди й побачитися з нею, але Марґарет сказала, що не треба. Мовляв, дівчина взагалі не звикне до свого нового місця перебування, якщо я стовбичитиму поблизу.
– Я вважаю, ви все одно повинні туди поїхати.
Гобі підняв брови.
– Марґарет найняла фізіотерапевта – якогось знаменитого, напевне, який лікує травмованих дітей за допомогою коней. Так, Піппа любить тварин, але навіть якби вона була при доброму здоров’ї, то не схотіла б перебувати весь час поза домом, не злазячи з коня. Вона провела більшу частину свого життя на уроках музики та в репетиційних кімнатах. Марґарет сповнена ентузіазму щодо музичної програми в її церкві, але аматорський дитячий хор навряд чи дуже цікавить Піппу.
Я відсунув убік скляну миску, яку вишкріб до дна.
– Чому Піппа не знала її раніше? – боязко запитав я, а коли він мені не відповів, то додав: – Справа в грошах?
– Не зовсім. Хоч і в них. Ти правду кажеш. Гроші завжди мають вагу, коли йдеться про такі взаємини. Річ у тому, – сказав він, нахилившись уперед і поклавши свої великі виразні руки на стіл, – що батько Велті мав трьох дітей. Велті, Марґарет і матір Піппи, Джульєтту. Усіх від різних жінок.
– Он як.
– Велті був найстарший. Здавалося, б найстарший син, тут усе зрозуміло. Але він захворів на туберкульоз хребта, коли мав шість років, а його батьки перебували в Асуані – нянька не зрозуміла, яка це тяжка хвороба, і його поклали до лікарні надто пізно – він був дуже розумний хлопчик, так мені здається, привабливий також, але старий містер Блеквелл не був чоловіком, готовим терпіти слабкість або каліцтво. Він відіслав сина в Америку до родичів і майже про нього не згадував.
– Жах, – сказав я, обурений такою несправедливістю.
– Та отож. Марґарет, звичайно, намалювала б тобі зовсім іншу картину, але батько Велті був тяжким чоловіком. У всякому разі, після того, як Блеквеллів вислали з Каїра (мабуть, вислали – вираз неточний, бо коли Насер прийшов до влади, усі іноземці мусили покинути Єгипет), батько Велті прилаштувався працювати в нафтовому бізнесі; на своє щастя, він мав гроші й власність усюди. Іноземцям не дозволяли забирати з країни гроші або цінності.
– Одне слово, – він потягся ще по одну сигарету, – я трохи відійшов від теми. Річ у тім, що Велті майже не знав Марґарет, яка була років на дванадцять за нього молодша. Матір’ю Марґарет була жінка з Техасу, з великою спадщиною, тож вона мала досить власних грошей. Це був останній і найтриваліший зі шлюбів старого містера Блеквелла – і велике кохання, якщо вірити Марґарет. Це подружжя було дуже відомим у Г’юстоні – вони влаштовували бучні вечірки й літали в Африку на сафарі, – батько Велті любив Африку, навіть після того як йому довелося покинути Каїр, він не міг жити без неї.
– У будь-якому разі, – сірник