Англійський пацієнт. Майкл Ондатже
голови, знав, що Олександр Македонський мав причини перетнути її ще в юному віці, а може, просто через елементарну жадібність. Я знав традиції кочівників, які чманіли від вигляду шовку чи колодязя. Одне плем’я випалило долину начорно для покращення теплообміну, збільшуючи таким чином імовірність дощу, і будувало циклопічні споруди, щоби простромити лоно хмар. Були й інші племена, котрі простягали відкриті долоні назустріч вітру. Вони вірили, що коли зробити це в потрібний момент, то можна відігнати бурю на сусідні ділянки пустелі, де жили їхні недруги. Тут постійно хтось топився, племена раптово ставали історизмом із пісками впоперек їхніх горлянок.
У пустелі легко втратити відчуття реальності. Коли я впав з неба на піски, в суцільне жовте марево, то міг думати лише про необхідність збудувати пліт… Я мушу збудувати пліт.
І там, хоч і лежав серед безкрайніх пісків, я знав, що оточений людьми води.
На Тассілін[9] я бачив наскельні малюнки, як свідчення тих часів, коли люди в Сахарі полювали на водяних коней в очеретяних човнах. У долині Ваді Сура бачив печери, вкриті зображеннями плавців. Колись тут було озеро. Я міг би намалювати на стіні його обриси для них. Міг би привести їх до того краю, шість тисяч років тому.
Запитай у мореплавця про найстаріший корабель, і він опише тобі трапецієподібне вітрило на очеретяному човні, який і досі можна побачити на наскельних зображеннях у Нубії. Дофараонівських. У цих пустелях археологи досі знаходять гарпуни. Це були люди води. Ще й сьогодні караванні шляхи схожі на річкові русла. Хай сьогодні вода – рідкісний гість у цих місцях. Вода є вигнанцем, якого повертають назад у каністрах і пляшках, але це тільки привид у твоїх долонях і на твоїх вустах.
Коли я загубився поміж цих людей, невпевнений, де саме перебуваю, мені досить було назви гірського хребта, місцевого звичаю, клітини цієї доісторичної тварини, щоб карта світу ковзнула на місце[10].
Що більшість із нас знає про ці райони Африки? Долина річки Ніл перетворилася на поле баталій, котре простяглося на вісімсот миль углиб пустелі, й армії щораз то йшли в наступ, то відступали. Танки «Віппет», бомбардувальники середнього класу «Боенхейм». Гладіаторські бої на біпланах. Вісім тисяч бійців. Але хто був ворогом? А хто був союзником цих плодючих земель Кіренаїки, солончаків Ель-Агейли[11]? Ціла Європа бавилася в солдатики в Північній Африці, у Сіді-Резеґ і в Тобруку.
Отак він і подорожував у темряві, під ковпаком, на ношах із бедуїнами впродовж п’яти днів. Чоловік лежав, огорнений змоченим в олії саваном. Несподівано температура знизилась. Вони дісталися долини, розтягнутої між високими червоними стінами каньйону, приєдналися тут до решти пустельного племені води, яке просочувалося й прослизало крізь піски й каміння, їхнє блакитне вбрання рухалося, схоже на крила чи краплі молока. Бедуїни зняли з нього прилиплу до тіла повсть. Чоловік був у велетенському лоні каньйону. Високо в небі кружляли канюки, котрі й тисячу років тому
Тассілін-Адджер (у перекладі з туарезької – «Плато річок») – плато в південно-східній частині Алжиру, в пустелі Сахара. На плато в різні роки були знайдені петрогліфи, датовані VII тис. до н. е. – VII століттям.
Мається на увазі теорія Ж. Кюв′є, котрий вважав, що можна відновити вигляд динозавра, маючи лише одну кістку.
Ель-Агейла – містечко на півночі Лівії, розташоване на узбережжі затоки Сидра.