Ловець снів. Стівен Кінг
навпіл, пирхаючи, кахикаючи без голосу, одним подихом, і втираючи сльози.
Потім Бобер згріб його й потяг на ґанок. Там вони зупинилися, без курток, під густим снігом, і нарешті зареготали на весь голос, не боячись бути почутими, тому що гудіння вітру заглушувало будь-які видавані ними звуки.
Коли вони знову зайшли до будинку, у Джонсі так захололи руки, що він навіть не відчув гарячої води, коли занурив у неї пальці; зате насміявся вдосталь, і це було добре. Йому знову подумалось про Піта й Генрі: як вони там, чи доберуться без пригод?
– Ти казав, це пояснює якусь річ, – нагадав Бобер, беручись за нову зубочистку. – Що за річ?
– Він не знав, що піде сніг. – Джонсі говорив повільно, намагаючись пригадати точні слова Маккарті. – «Ось тобі і ясно, помірно холодно», так, здається, він висловився. Але ця фраза має сенс, якщо останній прогноз, який він чув, був одинадцятого або дванадцятого числа, адже до вечора вчорашнього дня справді було ясно.
– Так, і помірно, сука, холодно, – погодився Бобер. З комода біля раковини він дістав кухонний рушник із вицвілими сонечками й почав витирати тарілки. Кинувши погляд на двері спальні, поцікавився: – Про що він іще говорив?
– Що їхній табір у Кінео.
– Кінео? Звідси до Кінео миль сорок чи п’ятдесят на захід. Він… – Бобер вийняв із рота зубочистку, оглянув сліди від зубів і сунув її назад другим кінцем. – А, я зрозумів.
– Ага. Він не міг стільки пройти за одну ніч. Але якщо він провів у лісі три дні…
– І чотири ночі: якщо він заблукав удень у суботу, виходить чотири ночі…
– Ага, і чотири ночі. Тому коли припустити, що він весь час ішов точно на схід… – Джонсі підрахував по п’ятнадцять миль на день. – Я б сказав, що це можливо.
– Як він міг не замерзнути? – Бобер перейшов на шепіт, імовірно, сам того не усвідомлюючи. – У нього хороша щільна куртка й тепла білизна, але після Гелловіну на північ від кордону округу ночами температура всюди трималася близько двадцяти п’яти градусів[27]. Скажи-но, як це він провів чотири ночі в лісі й не замерз? Схоже, навіть не відморозив собі нічого, якщо не вважати тієї гидоти на щоці.
– Дідько його знає. Але це ще не все, – сказав Джонсі. – Чому в нього не відросла борода?
– Що? – У Бобра відвисла щелепа. Зубочистка повисла на нижній губі. Потім дуже повільно він кивнув. – Точно. У нього тільки невелика щетина.
– Така за день виростає, не більше.
– Він там голився, чи що?
– Мабуть, – відповів Джонсі, уявляючи, як Маккарті, що заблукав у лісі, переляканий, холодний і голодний (хоча по ньому не скажеш, що він довго голодував), щоранку стає на коліна біля струмка, розбиває ногою лід, щоб дістатися до води, потім дістає вірний «Жиллет» із… Звідки? З кишені куртки?
– А потім сьогодні вранці він загубив свою бритву, ось чому в нього щетина, – закінчив Бобер. Він знову посміхався, але якось невесело.
– Ну так. Одночасно з рушницею. Ти бачив його зуби?
Бобер скривився:
25 °F ≈ –4 °C.