Жахослов (збірник). Отсутствует
target="_blank" rel="nofollow" href="#n_70" type="note">[70] Синя Борода,[71] Чорна Вдова[72] або Вовкулака.[73] Зміна декорацій – і на сцені ожила постать убивці Бертрана Кайє, відомого своєю звичкою чинити наругу над тілами покійників. Він потай пробрався на цвинтар, аби вчепитися в горло запізнілій плакальниці.
Роль Кайє виконував Фрозо, якому для різноманітності дали шанс убити замість бути вбитим. Пам’ять про нещодавні страждання актора на сцені тривала, від чого тепер у ролі монстра він мав дуже жалісний, якщо не жалюгідний вигляд. Дія відбувалася 1971 року. Арешт і судовий процес над божевільним скидався на чорний фарс на тлі падіння Паризької Комуни. Стільки комітетів і підкомітетів проводили свої засідання, обговорюючи цілі й досягнення Комуни та її дедалі безнадійніший захист, що офіційну судову залу годі було знайти. Відтак справу Кайє слухали в стінах покинутої крамниці коновала. Свідків, адвокатів, поліціянтів та родичів жертв викликали або силоміць забирали на барикади, адже армія Версаля знов оволодівала містом. На підтвердження цього за лаштунками гриміла стрілянина. Зізнання Кайє було перервано запеклою битвою, що ввірвалася до імпровізованої судової зали, рясно окропивши підлогу крамниці людською кров’ю. Після закінчення сутички Кайє, запинаючись, і далі звітував про свої злочини та непереборні потяги.
Ґіньйоль викидав колінця і здавлено хихикав, доки на сцені розгорталися події La Semaine Rouge[74] – найкривавішого тижня і в без того кривавій історії Парижа, що перевершив собою навіть епоху Терору. Кровожерлива манія Кайє здавалася суцільною дрібницею із цими зразками жорстокості й цинізму. Більшість його «жертв» потрапляли йому до рук уже мертвими. Двох чи трьох він придушив власноруч, але результати не справили на нього задовільного враження. Свіжі мерці були занадто сухі, щоб відповідати його збоченим смакам. Вабили його лише трупи, уражені гниттям. Водночас сотня заручників, включно зі священиками й черницями, була страчена за наказом Комітету громадської безпеки. Виходячи з міркувань помсти, армія переможців замордувала тридцять тисяч людей, винних, невинних, узагалі непричетних – усіх, хто потрапляв під гарячу руку.
Кейт здавалося, ніби кожну із цих тисяч смертей було відтворено на крихітній сцені. Наприкінці з’явилася Берма в ролі Духа Свободи, оповита французьким триколором, що ледь прикривав груди, – і була застрелена. Вона неквапно протанцювала по сцені під барабанний бій пострілів. Тонкі цівки яскраво-червоної крові бризнули навколо. Оркестр фальшиво заграв «Марсельєзу». Примадонна жаху, яку того вечора катували, ґвалтували, били, душили, нівечили, розчленовували, спотворювали і принижували, – дістала шалені оплески за заключну сцену смерті. Навіть прибічники Морфо долучилися до овацій. На сцену летіли поховальні вінки. Перебуваючи в образі до кінця, Берма вмирала під купою чорних і червоних квітів.
П’єса була ближча сучасникам, ніж середньовічні підземелля чи екзотичні місцевості, демонстровані Ґіньйолем в інших постановках. Чимало глядачів ще пам’ятали 1871 рік, у який переживали загибель Комуни, втрачали друзів і родичів,
Синя Борода – персонаж французької народної казки, який прославився вбивством багатьох своїх дружин.
Чорна Вдова – Белль Соренсен Ґаннесо, американська серійна вбивця другої половини ХІХ ст. З метою заволодіння грошима, цінностями та отримання страховки вбила від 25 до 40 людей.
Паризький Вовкулака – Бертран Кайє, головний герой однойменного історико-фантастичного роману Ґая Ендора, опублікованого 1933 року.
Кривавий тиждень (