Жахослов (збірник). Отсутствует
голос Ґіньйоля. Один захмелілий франт не міг дати собі ради з величезним букетом чорних троянд. Кейт підозрювала, що цей Жанно-з-під-дверей[86] є палким прихильником жорстоко кривдженої Берми. Скидалося на те, що він знається на чуттєвих насолодах тілесних покарань, але з більшою радістю приймає їх, ніж дарує.
Опинившись знову на вулиці Піґаль, вона зауважила на відстані високу зачіску Юкі та на мить зупинилася, щоб обміркувати подальші можливості. Їм належало повернутися окремими шляхами до pied-à-terre,[87] орендованого Персом задля потреб розслідування. Подумки Кейт намітила собі кілька маршрутів.
В ідеалі вона вважала за краще прогулятися вздовж Сени, аби трохи провітрити голову.
Театр Жахів справив на неї гнітюче враження. Вечір із запахом тельбухів, веселим димом і живцем похованими глядачами – цього було досить для того, аби голова пішла обертом, навіть якщо не враховувати парад тортур.
Вона йшла повз кафе і кабаре, у яких панували веселощі, та її погляд і досі був затьмарений побаченими жахіттями. Кейт дивилася на світ не крізь рожеві окуляри – її окуляри були заплямлені кров’ю. Сміх і музика жорстоким пронизливим гамором стояли в неї в вухах. Гарні обличчя навколо здавалися безумними і двоєдушними.
І звідусіль із плакатів шкірився Ґіньйоль. Кейт навіть здалося, що вона бачила його в юрбі. Цілком можливо. В завулку Шапталь продавали чимало картонних масок.
Вона вжила необхідних заходів, аби позбутися хвоста – як заради підтримування робочих навичок, так і суто з обережності. Увійшовши в ресторан крізь парадний вхід, Кейт пробралася через кухню (одного погляду на яку було достатньо, щоб відбити бажання тут повечеряти), наспіх перевдягаючись на ходу. Свій примітний картатий жакет вона вивернула і вдягнула нейтрально-зеленою підкладкою нагору.
У кутку залюдненого внутрішнього двору вона знайшла собі столик і замовила pastis.[88]
Ніхто не намагався підчепити її, і це потай засмучувало Кейт. Якщо вона могла ось так сидіти у французькому кафе, ніким не потурбована, то, мабуть, від неї йдуть невидимі хвилі застереження.
Їй було тридцять два роки. Не такий уже це був і вік… хоча її шкільні приятельки, що вийшли заміж у юному віці, уже мали майже дорослих дочок і синів. Будучи незаміжньою, «нетиповою» жінкою, вона звикла до нав’язливих залицянь, які траплялися майже щодня, – в Англії, не кажучи вже про Париж. Кейт почувалася мішенню в ярмарковому тирі. Кожен другий вважав, що варто спробувати. Якщо ж не вийде – подумаєш, нічого страшного, бувай, старушенціє. Особливо хтивими були «поважні» джентльмени – чоловіки шкільних подруг чи навіть їхні татка. Але справжній головний біль становили завзяті поборники близьких їй ідей: самоуправління Ірландії або права голосу для жінок. Ті вважали, що вона просто зобов’язана спати з ними – аякже, вони ж виголошують з трибуни такі правильні речі. Зараз Кейт порадила б цим ненаситним товаришам упадати за Кларою Вотсон, яка вже зналася на витончених тортурах.
Заграв
Зневажливе прізвисько прихильників, що підстерігають акторок на виході з театру.
Тимчасове житло, прихисток (
Анісовий лікер (