Сюрпризи долі. Ева Гата
не пропускав і примушував друзів не відставати.
Першими побралися Банахи, наступними – Марина з Олесем, останніми з товариства одружилися Георгій з Оленою. Одного разу всі вони заприсяглися – їхнє товариство єдине і непорушне, і якщо у них з’являться діти, хресних належить вибирати лише з їхньої компанії. Тож коли народилися близнюки – Петро і Павло – для Петра взяли за кумів Марину зі Стефаном, а для Павла – Катрусю з Олесем.
Саме тоді зародилася думка про створення літературного клубу. Ідея належала Олесю, та потім про це забулося, оскільки президентом увесь час незмінно залишався Георгій. Усі лише пам’ятали, що назву «Омфал» придумав їхній сонцесяйний лідер. Таке недооцінювання здібностей ображало Олеся, та не було іншої ради, як змиритися зі своїм жеребом і відійти на другий план. Він ніколи не суперечив Георгію, інтуїтивно відчуваючи, що той значно сильніший. Стефан, хоча й не належав до когорти письменників, проте частенько відвідував ці вечірки і ніколи не лінувався виступити для підтримки або знищення того чи іншого новоприбулого претендента на лавровий вінок.
Від спогадів Олена повернулась до реалій. Що це вона замріялася? Час збігає, а попереду ще море незакінчених справ. Прийдуть четверо кумів з дітьми, батьки одні й другі, Жорж і два уродинники – Петро і Павло, разом тринадцять осіб. Зберуться лише найближчі, а стіл треба розсувати, бо всі не помістяться. Як вона не любить цього робити! Завжди цю роботу виконував Жорж. Для цього треба мати неабияку силу, спочатку треба підняти додаткову, зовсім не легку, дошку і влучно потрапити виступами у спеціальні заглибини. Як на зло, хлопців також немає вдома, вони студенти університету і мають свої клопоти. Нічого не вдієш, доведеться все робити самій.
Олена частенько шкодувала, що не має доньки, яка б їй допомагала, але що поробиш. Діти виросли, і тепер можна пожити й для себе. Треба з Жоржем удвох кудись поїхати, не можна ж увесь час лишень працювати!
Мрії, мрії, ви завжди заворожуєте своїми казками. Але чому казками? Що, вони не в змозі поїхати у Францію чи Італію як нормальні цивілізовані люди? Кажуть, у Римі є фонтан бажань, у який обов’язково треба вкинути монетку, щоб стати щасливим. Навіщо працювати, працювати і світа Божого не бачити? Час мине, а тоді оглянешся, а вже запізно кудись рушати, бо здоров’я не те.
Треба обов’язково переконати Жоржа, що найвищий час подумати про особисте життя. Він постійно зайнятий: то лекції, то якісь важливі заходи, які повинен відвідувати як журналіст, та й від різних запрошень на конференції немає відбою. А недавно йому пощастило потрапити на симпозіум аж у Париж.
Одвічною мрією Олени було відвідати цю надзвичайну країну. Хоча б здалеку глипнути на Лувр, Нотрдам, Єлисейські Поля і, звичайно ж, вилізти на Ейфелеву вежу. Жоржеві вдалося все це побачити власними очима. Нема ради, дружині залишається лише тішитися успіхами свого чоловіка вдома, хтось же повинен берегти родинне вогнище. Така жіноча доля, а особливо тих, хто має геніальних чоловіків. Хотіла мати зірку, тепер терпи, бачили очі, що купували, нехай повилазять.
Олена ніколи не намагалася зрівнятися