Сюрпризи долі. Ева Гата
хтось не туди потрапив. А потім…»
«Потім більше не було дзвінків, то ж це не до нього, а він сам кудись телефонував».
«Ну телефонував, то й що?» – не здавалася жінка.
«То чому збрехав?»
Олена тихо встала й обійшла ліжко, взяла з тумбочки телефон і вийшла на кухню. Від нервів брали дрижаки.
Ліпше б цього не робити, тепер усе стало очевидним. Спочатку хтось дав сигнал, а потім він зателефонував на той же номер. Вона запам’ятала те ласкаве щебетання. Олена механічно витягла з торбинки свій телефон і набрала номер.
– Слухаю вас, – відповів жіночий голос з іншого боку.
Без жодних сумнівів, Жорж розмовляв з жінкою. Її охопив жах. Чомусь пригадалася стара відьма з порожнім відром, яка тихо сміялася беззубим ротом.
«Не даремно люди вірять у прикмети, ось і почалися твої нещастя, – насміхався внутрішній голос».
Від того фатального вечора життя перетворилося на каторгу. Олена стала в’язнем власних підозр: підслуховувала телефонні розмови чоловіка; потайки перевіряла номери телефонів; допитувалась щоденно, куди йде і коли повернеться; зненацька телефонувала до нього на роботу з кожної дрібниці й намагалася вгадати, хто поруч. А потім почала стежити і таки виявила неприємні для себе речі. Виявляється, Георгій частенько зустрічається з молоденькою журналісткою і навіть одного разу їздив разом з нею у відрядження.
– Домоглася, чого хотіла, вивела на чисту воду, – злісно бубонів внутрішній голос, – що тепер з цим робитимеш? Може, влаштуй йому грандіозний скандал?
– Не роби цього, – тихо благала підсвідомість, – чого ти цим досягнеш?
Олена ніяк не наважувалася розпочати серйозну розмову з Жоржем, їй постійно бракувало сміливості.
– А може, у них лише ділові стосунки? – переконувала себе, але таке самозаспокоювання ще більше розпалювало ревнощі. Вона перестала вірити словам чоловіка.
– Я з понеділка їду у відрядження, – якось повідомив Георгій.
– Надовго? – дивлячись йому просто в очі, спитала Олена.
– У суботу повернуся, – відповів чоловік, відводячи погляд.
– З ким ти їдеш?
– Не знаю, швидше сам, а може, зі мною поїде ще один колега.
– А де ти житимеш?
– У готелі «Ібіс». Може, після мого повернення в неділю поїдемо десь погуляти? – запопадливо посміхнувся Георгій. – Мені так бракує природи і спокою.
Олена відчула якісь хитрощі з його боку, останнім часом вони не те що ніде не їздили, а майже не бачилися. Вона хотіла ще щось запитати, але чоловік уже з кимсь розмовляв по телефону, жваво обговорюючи якісь майбутні заходи.
У вівторок Олена не знаходила собі місця, а вночі не могла зімкнути очей. Якісь гнітючі передчуття не давали забутися. У середу вранці вона зателефонувала до мами і попросила прийти в їхній дім та побути декілька днів з хлопцями.
– Щось я дуже втомилася, Марина має відгули, ми вирішили поїхати на два дні в гори, – вирішила не казати правду Олена.
– Їдь доню, тобі також варта відпочити, – погодилася мати.
Олена