Сусід. Христина Лукащук
забудеться як страшний сон.
– Все почалося з тети Ірени, – мій жах продовжувався.
– Що з нею? – питаю, хоч мені насправді байдуже. Саме так, як може бути байдужою жінка, якої ніколи в очі не бачила і тільки з розповідей знала про її існування та існування вишиття, до якого мені не зрівнятись. Але мовчання було гіршим.
– Померла.
– Померла? – напевне сьогодні це моя місія – повторювати за чоловіком слова.
– Так. Саме про це я й намагаюся тобі сказати, – Олег полегшено зітхнув.
– А не про розлучення? – квола спроба переконатись, що, можливо, це все-таки був страшний сон.
– І про розлучення також. Все між собою пов’язане, – терпляче.
Мовчала, лише дивилась на свого чоловіка і дрібно тремтіла, немов загнаний у кут звір. Намагалась нічим не видати свого хвилювання, яке чомусь наростало і немилосердно збільшувалось, як червона пляма від розлитого вина на гаптованому єдвабом обрусі, образ якого раптом постав перед внутрішнім зором, хоч могла б поклястись, що ніколи досі того обруса на очі не бачила.
– Сьогодні після обіду позвонила тета Стефа і ледве стримуючи ридання попросила, аби я після роботи заскочив до неї. Не питав у чому річ – поїхав. З порогу поділилась новиною, раз у раз втираючи сльози. В Бразилії померла її сестра. Схлипуючи і наливаючи мені другу тарілку борщу, вона розповіла про те, як телефонував адвокат, якого найняла покійна тітка, і повідомив, що кожен родич покійної отримає свою частку від спадку в пів мільйона доларів.
– Ого, – вирвалось у мене.
Таке число будь-кого змусить забути про якісь там душевні переживання.
– От і я сказав – ого. Тета Стефа мене підтримала – сказала, що й справді сума велика, але й родина у нас чималенька. По її скромних підрахунках я можу отримати близько ста тисяч.
– І що, тепер ти, уявивши себе багатієм, вирішив розлучитись зі мною і знайти собі якусь молоду? – оживилась я.
Судячи з усього – це могло бути схожим на правду. Не було змісту чекати на якесь диво.
– Та що ти? – Олег здивовано втупився в мене своїми сивими, мов голуби, очима, які я так колись любила і на крилах яких витала в хмарах своїх мрій весь період нашого зустрічання.
Без подиву зауважила, що тепер його очі мене майже не проймають і тим паче не здіймають до небес.
– Хіба не правда? Хіба нормальному чоловікові не спаде така думка? Ах так, тобі вона й не спала… це все твоя люба тета Стефа… – я обережно пробувала знайти кінці і вияснити, наскільки все трагічно.
– Ти нічого не розумієш, – чоловік на диво не втрачав терпіння. – Це ж все для твого блага…
– Еге ж, – вирвалось у мене.
Що ж – принаймні вже не повторяю за ним.
– Слухай сюди… Все значно простіше, ніж ти гадаєш – ми розлучаємось фективно, – підкреслив він, – я прописуюсь в тітки, і вона спокійно подає на розширення квартирної площі. Документи про санітарну непридатність, я на