Чужа кров. Гарфанг
стояв навпроти неї, і вона ледве діставала йому до плеча. Високий. Тільки сорочка ця латана на ньому кумедно дивиться. І рукава короткі.
Чоловік мовчки повернувся на свою купу сіна і махнув рукою Горпині, пропонуючи сісти поряд.
– Може, поміняти вам пов’язку?
– Її взагалі можна зняти. Я почуваюся набагато ліпше.
Як не дивно, він і справді мав набагато кращий вигляд, ніж вранці.
Сам стягнув сорочку і кинув поряд.
Він сидів, не поворухнувшись, поки вона розплутувала вузол, а потім обережно знімала пов’язку. І тут же їй забракло повітря – на місці, де ще вранці був страшний опік, тепер лишилася тільки червона пляма!
Проте Гната це зовсім не здивувало.
– На мені все заживає дуже швидко, я ж казав, – весело мовив він.
– І як же звуть мою рятівницю?
– Горпина…
– Дякую тобі за допомогу, Горпинко, – м’яко сказав він раптом.
– Та що ви… Я ж нічого такого не зробила…
– Я думаю інакше.
Він поглянув на неї пильно.
– Тобі, мабуть, цікаво, хто я в біса такий і як мене сюди занесло, так?
Вона лише кивнула.
– На жаль, я можу розповісти не так багато. Мені нічого додати до свого імені. І я здалеку, дуже здалеку. Я повертався додому, коли випадково натрапив на… на ворога. Убити він мене не міг, а от відібрати сили – у нього вийшло. Я відбився, але вже не міг утекти… А сонце мені ще додало б… Але потім з’явилася ти і мене врятувала. Тепер мені потрібно ще день чи два, щоб відновити сили, і більше я не буду обтяжувати тебе своєю присутністю… Не проженеш?
– Та що ви… Живіть, скільки треба. От тільки що клуня…
– Чудова клуня. А мишей я не боюся.
Він раптом взяв її за руку, обережно провів пальцями по долоні і… поцілував. Від несподіванки бідна Горпина зайнялася маковим цвітом – їй поцілували руку, мов якійсь пані!
– Та що ви…
Вихопила свою руку і не знала, куди подіти очі.
– Я вже буду йти…
– І не складеш мені компанію?
– Ви так говорите… Такі слова… Я не…
– Я хотів запитати, чи можеш ти ще трішки посидіти тут, чи тобі конче потрібно бігти до темної хати, де сплять дві маленькі дівчинки.
Вона не знайшла що відповісти. Їй справді не хотілося йти. Але й залишатися біля нього…
Тим часом Гнат, ніби й не чекаючи відповіді, раптом поклав їй голову на коліна. Спокійно і впевнено, ніби робив це раніше вже тисячу разів.
Горпина геть розгубилася. Вивільнитися й тікати? Але…
– Чому ти тремтиш? – тихо запитав він, лукаво позираючи на неї знизу вгору.
– Невже боїшся мене? Сама врятувала, а тепер боїшся…
– Не боюся… Але…
Горпина нарешті зібралася з духом.
– Але я заміжня…
Гнат навіть не поворухнувся.
– Якщо ти вважатимеш, що я поводжуся непристойно, просто скажи мені про це, гаразд?
– Гаразд… – видушила з себе Горпина.
Але більш нічого не змогла сказати. Натомість не втрималася – і обережно доторкнулася його волосся.
Він подивися їй в очі – і так вабив нестримно