Зазирни у мої сни. Макс Кідрук
до дитячої поліклініки № 3 на Грушевського. Як і передбачала Віра Іванівна, малого скерували в Діагностичний центр на електроенцефалографію. Я мало що знаю про той візит, оскільки дружина нічого не розказувала. Вона і малий повернулися додому після четвертої. На моє запитання про висновок лікаря Єва не відреагувала. Впродовж двох днів після візиту до лікарні вона вдавала, наче я скляний, ні на мить не затримуючись на мені поглядом.
У вівторок я відшукав у трельяжі протокол обстеження з Діагностичного центру та висновок дитячого невролога з поліклініки й спробував сам у них розібратися. Два аркуші А4 містили чотири абзаци малозрозумілого тексту про альфа-, бета-, тета-ритми, купу значень частот та амплітуд і ще щось про зміни в біоелектричній активності. Певна річ, я нічого там не втямив і зателефонував мамі, припустивши, що Єва мала відзвітувати їй про візит. Мама спершу вилаяла мене – відомо за що, – а потім запевнила, що, за результатами обстеження, невролог не виявив нічого загрозливого. Електроенцефалограф зафіксував підозрілі короткотривалі спалахи, нетипові для фонової активності мозку, – на електроенцефалограмі вони мали вияв поодиноких піків і комплексів гострих хвиль, – але, за словами лікаря, наявність такої активності не дає підстав говорити про епілепсію й необов’язково є ознакою зниження порогу судомної готовності. У певний віковий період таку активність можна розглядати як варіант норми. На мою згадку про нічні кошмари мама після паузи озвучила мені відповідь невролога: від нічних кошмарів ще ніхто не помирав.
Зрештою жодного лікування призначено не було. Лікар порадив спостерігати за Теодором і за потреби повторити ЕЕГ.
10
Уже в Америці я багато міркував про перші півроку після операції. Про розлади сну в мого сина та його сомнамбулізм. Ніяк не міг вирішити, чи були вони пов’язані з інцидентом під час операції. Чи виступали підґрунтям для подальшого загострення? Чи були інші причини, про які я не здогадувався? Не знаю. Можливо, думав я, поведінка Тео не аж така екстраординарна? Можливо, кожен другий малюк у віці трьох років проходить через щось подібне? Єдине, в чому впевнений: для всіх подій між груднем 2012-го та травнем 2013-го я ще міг дібрати раціональне пояснення, а тому прийняти їх, проковтнути та продовжувати жити далі.
Було б помилкою вважати візит до невролога у травні 2013-го переломним моментом, адже насправді він нічого не змінив – хіба що заспокоїв мою дружину та матір, – водночас безглуздо заперечувати очевидне: за місяць після відвідин дитячої поліклініки № 3 з Тео почали коїтися речі, для яких я більше не міг підшукати прийнятного пояснення.
Уперше таке непояснюване трапилося в червні 2013-го. Мій малий несподівано пригадав дещо, чого просто не міг пам’ятати, – події, що сталися задовго до того, як він промовив своє перше слово. Саме тоді – в другій половині червня 2013-го – я вперше свідомо визнав, що з Теодором щось не гаразд, що з моїм сином щось відбувається – не обов’язково страшне, але точно надзвичайне.
11
Якщо