Зазирни у мої сни. Макс Кідрук
мотлоху, враховуючи велику коробку з іграшками Тео, на заднє сидіння мого «ніссана» та рвонули на південь. Через усю країну. З одинадцятимісячним немовлям на руках.
У Затоці ми провели тиждень – сім чудових сонячних днів, – і цей тиждень я досі вважаю найкращим у своєму житті. Кращим навіть за літо 2005-го. Най-най-най. Останній яскравий спалах перед тим, як усе почало згасати.
Я відвів погляд від екрана комп’ютера. Очі неначе поволокою якоюсь укрило.
Я відчув на губах солоний присмак теплого вітру, пригадав небо, сонце, нескінченний пляж. Побачив Єву в аквамариновому бікіні – скуйовджену, без макіяжу, з почервонілими від сонця щічками й облупленим носом. Щасливу. І Тео, що аж захлинається від сміху, повзаючи, неначе ящірка, по піску біля її ніг. Після чого двічі клацнув по теці й пробіг очима назви композицій.
Alan Jackson – Remember When
Diana Krall – Love Is Where You Are
Eva Cassidy – Autumn Leaves
Eva Cassidy – Time After Time
Lizz Wright – Speak Your Heart
Norah Jones – Don’t Know Why
І тут-таки збагнув, що не варто було. Спогади, немов великі брили сірого каміння, покотилися на мене.
Щовечора, коли пляж безлюднів, ми вкладали Тео в люльку-переноску Brevi, йшли до моря та розпалювали на піску багаття. Витягнувши з будиночка подовжувач, я під’єднував до мережі привезені з дому невеликі колонки, а до них – свій Samsung. Ми сиділи на піску, дивилися на зорі, їли приготоване Євою рагу та слухали приправлені ритмічним шумом прибою повільні мелодії. Дайана Кролл[4], Нора Джонс[5], Єва Кессиді, Лізз Райт, Алан Джексон[6]. Тео не спав. Метеляючи ручками й щось тихенько гугукаючи, він разом із нами розглядав сріблясті розсипи сузір’їв на темному небі.
Відкривши теку, я вже не міг зупинитись. Якби ще не гнітюча погода й небо, неначе рідким багном заляпане, я, може, й опирався б, а так указівник миші сам потягнувся до «Відтворити все». Палець клацнув по лівій кнопці миші, й Алан Джексон повільно затягнув: «Remember when I was young and so were you…» Почувши музику, Тео звів голову, глипнув на комп’ютер, потім на мене, але швидко втратив цікавість. Я відступив від ноутбука та завалився на диван. Після Джексона заспівала Кролл. Коли після канадки почалася Autumn Leaves Єви Кессиді, я вже майже спав. Сопрано улюбленої батькової співачки долинало, мов з іншої кімнати крізь зачинені двері:
The falling leaves drift by my window
The autumn leaves of red and gold
I see your lips, the summer kisses
The sunburned hand I used to hold[7]
Парадоксально, але дрімотний голос Єви Кессиді втримав мене від остаточного занурення в сон. Знайома змалечку мелодія повернула до Затоки й воскресила в розслабленій свідомості повільний танець на піску. Того вечора – до повернення додому лишалося менше доби – я купив у супермаркеті дві пляшки червоного грузинського вина «Сапераві», півкілограма креветок і французького сиру, і ми з Євою нормально набралися. Беручись за другу пляшку, раптом згадав про музику. Витягнув колонки, під’єднав смартфон, увімкнув першу композицію. Заспівав Джексон, потім Кролл, а потому, коли залунали акорди
Дайана Кролл (нар. 1964) – канадська джазова співачка, володарка п’яти премій «Ґреммі».
Нора Джонс (нар. 1979) – американська джазова співачка, композитор, володарка дев’яти премій «Ґреммі». Продала понад 50 мільйонів копій своїх альбомів по всьому світу.
Алан Джексон (нар. 1958) – один із найвідоміших американських співаків у стилі кантрі, володар двох премій «Ґреммі».
Опале листя летить повз моє вікно / Осіннє листя – багряне та золоте / Я бачу твої губи, а літо цілує / Засмаглу руку, що я колись тримала (