Листи до полковника. Яна Дубинянская
пікетувати поховальну церемонію…» Дурниці якісь, – вона склала аркуш удвоє. Тоді вчетверо. – Наскільки мені відомо, ця «Рівність» – збіговисько міських божевільних. До того ж ніякої церемонії не буде. Нема чого пікетувати.
Цивіл похитав головою:
– Згоден, це дрібниці. Але дрібниці дуже неприємні. Боюся, ви не зможете нормально поховати батька й не будете впевнені, що ніхто не потривожить його могилу. А школа? Ви ж іще не ходили на роботу відтоді, як…
– Ви стежите за моїм пересуванням?
Він посміхнувся, впустивши краплину кави на жовту краватку. Стиха лайнувся. І знову повернувся до усмішки, ніби до відкладеної телефонної слухавки:
– Хто тільки не стежить за вашим пересуванням, Єво Миколаївно!.. Але ближче до справи. Моє відомство розуміє: в тому, що інформація потрапила до преси, є частина нашої провини. Тому й частину ваших проблем ми беремо на себе. Полковник Роверта буде похований з військовими почестями, на закритій території цвинтаря, де ховають видатних людей. Не треба кривитися. Якщо вас не влаштовує такий варіант, ми можемо влаштувати скромне поховання інкогніто…
Інкогніто! В неї вже виробилася ідіосинкразія на це слово. Мікроскопічний квадратик між пальцями більше не хотів згинатися навпіл. Ева впустила його під ноги, хай собі лежить.
– Ні, чому ж. Я згодна на військові почесті. Батькові було б приємно.
Цивіл кивнув й зробив якісь відмітки в паперах. Тоді відпив кави і раптом інтимно запитав:
– Важкий був старий, правда?
– Правда, – сухо відповіла Ева.
Отже, сьогодні вже не треба бігати по інстанціях. Вона відзначила це просто як факт, ніби викреслила червоною пастою кілька пунктів із списку в щоденнику, не відчувши ніякого полегшення. І що, цікаво, вони захочуть навзамін?.. цікавість торкнула її ледь-ледь, неспроможна викликати якісь сильні почуття. А хоч би чого захотіли. Вона не має перед ними ніяких зобов’язань. А вони – жодних важелів, аби ці зобов’язання з’явилися.
І, підкреслюючи баланс сил, запитала сама:
– Яким чином стався витік інформації?
Свідомо додала в голос професійні інтонації: «Чому ви не готові до уроку, Іванов?» Цивіл здригнувся, втягнув підборіддя під вузол жовтої краватки, – сто відсотків, колишній двієчник, – але опанував себе професійно швидко. Подивився на неї сумно й співчутливо. Вони вміють так дивитися, їх, мабуть, спеціально цьому навчають. Усіх; здається, минулого разу з нею все-таки розмовляв інший.
– Повірте, ми працюємо в цьому напрямі і скоро будемо знати. Навряд чи це трапилося через наші канали, але, як я казав, то не знімає з нас певної відповідальності за вашу долю. Зі школи вас, звичайно ж, звільнять. Знайдуть найменший пристойний привід, але застосують дуже непристойні методи. Особисто я порадив би вам звільнитися самій, не дочікуючись.
– І куди ж ви порадите мені піти?
Вона вже не стримувала сарказму. Але захвилювалася: чи не пролунала її репліка запрошенням до початку торгу, попередньою згодою невідомо на що? Втім, навіть якщо й