Дракула. Брем Стокер
завжди приходять сюди і сидять разом із ним. Схоже, що він для них – як Сер Незаперечна Істина. Гадаю, що свого часу це була особистість із сильними диктаторськими замашками і схильна до безапеляційних суджень. Дідуган ні з чим не погоджується і всіх принижує. Якщо він не може перемогти співбесідників у суперечці, то бере криком і залякує, а потім сприймає їхню мовчанку як згоду зі своїми поглядами. Люсі виглядала дуже мило у своїй білій прогулянковій сукні; відтоді, як вона сюди приїхала, у неї з’явився чудовий рум’янець. Мою увагу не проминуло те, що дідусі не забарилися підсісти до неї, як тільки ми тут з’явилися. Вона така мила зі старими; мабуть, вони вже встигли закохатися в неї. Навіть мій учорашній знайомець подобрішав і не заперечував їй, зате з подвійною енергією заходився заперечувати мені. Я підштовхнула його до розмови про легенди, і він вибухнув чимось на кшталт проповіді. Спробую пригадати її і викласти якомога точніше:
– Все це – дурні теревені, геть усе – від початку до кінця, ось що це таке – і більше нічого. Усі ці прокляття, далекі відлуння дзвону, привиди, злі духи, страхи і таке інше годяться лише для дітлахів та жінок зі слабкими нервами. Мильні бульбашки – і ніщо інше! Оті зловісні знаки та перестороги вигадані проповідниками, зловмисниками та залізничними комівояжерами для того, щоб збивати з пантелику довірливих йолопів та примушувати людей робити те, чого вони робити не хочуть. Як подумаю про все це, так просто шаленію! Мало цим зловмисникам друкувати дурні плітки в газетах та проповідувати їх з кафедр! Вони ще й викарбовують їх на надгробках, ось чим вони займаються! Погляньте-но довкола на усі ці начебто величні надгробні камені – та їм давно пора повалитися під вагою написаної на них брехні! На всіх них викарбувано: «Тут лежить тіло» або «Вічна пам’ять», але більшість могил – порожні, там немає нічиїх останків і ніколи не було; і пам’ять про них нікого й ніколи анітрохи не турбувала – тим більше «вічна». Брехня, все брехня і нічого, окрім тієї чи іншої брехні! Уявіть лишень, яка буде товкотнеча на Судний День, коли всі мерці пришкандибають сюди у своїх саванах і спробують прихопити з собою оці надгробки, щоби довести свою прижиттєву добропорядність; а дехто з них навіть не зможе вхопитися за ці камені, бо їхні тремтливі руки будуть слизькими від довгого лежання на морському дні.
Із самовдоволеного вигляду дідугана і з того, як він поглянув на своїх приятелів, чекаючи від них схвалення своєї промови, я дійшла висновку, що він дещо хизувався, тому я вставила своє слово, щоб спонукати його до продовження:
– Годі вам, містере Свейлз, ви напевне жартуєте. Хіба ж можуть всі ці надгробки брехати?
– Певна річ! Небрехливих серед них – якась жалюгідна жменька, та й то тих, під якими лежать справді добропорядні люди. Всі інші – брешуть. От, наприклад, ви, нетутешня, приходите сюди на цей цвинтар.
Я схвально кивнула головою, бо визнала за краще погодитися, хоча я не зовсім розуміла, про що йдеться. Я гадала, що це має якийсь стосунок до церкви. Старий продовжив:
– Ви