Пророк. Поеми. Поезії (збірник). Тарас Шевченко

      Заворожи мені, волхве,

      Друже сивоусий!

      Ти вже серце запечатав,

      А я ще боюся.

      Боюся ще погорілу

      Пустку руйновати,

      Боюся ще, мій голубе,

      Серце поховати.

      Може, вернеться надія

      З тією водою

      Зцілющою й живущою,

      Дрібною сльозою.

      Може, вернеться з-за світа

      В пустку зимовати,

      Хоч всередині обілить

      Горілую хату.

      І витопить, і нагріє,

      І світло засвітить…

      Може, ще раз прокинуться

      Мої думи-діти.

      Може, ще раз помолюся,

      З дітками заплачу.

      Може, ще раз сонце правди

      Хоч крізь сон побачу…

      Стань же братом, хоч одури.

      Скажи, що робити:

      Чи молитись, чи журитись,

      Чи тім’я розбити??!

      За думою дума роєм вилітає;

      Одна давить серце, друга роздирає,

      А третяя тихо, тихесенько плаче

      У самому серці, може, й Бог не бачить.

      Кому ж її покажу я,

      І хто тую мову

      Привітає, угадає

      Великеє слово?

      Всі оглухли – похилились

      В кайданах… байдуже…

      Ти смієшся, а я плачу,

      Великий мій друже.

      А що вродить з того плачу?

      Богилова, брате…

      Не заревуть в Україні

      Вольнії гармати,

      Не заріже батько сина,

      Своєї дитини,

      За честь, славу, за братерство,

      За волю Вкраїни.

      Не заріже – викохає

      Та й продасть в різницю

      Москалеві. Цебто, бачиш,

      Лепта удовиці

      Престолові-отечеству

      Та німоті плата.

      Нехай, брате. А ми будем

      Сміяться та плакать.

      Не завидуй багатому:

      Багатий не знає

      Ні приязні, ні любові —

      Він все те наймає.

      Не завидуй могучому,

      Бо той заставляє.

      Не завидуй і славному:

      Славний добре знає,

      Що не його люди люблять,

      А ту тяжку славу,

      Що він тяжкими сльозами

      Вилив на забаву.

      А молоді як зійдуться,

      Та любо та тихо,

      Як у раї, – а дивишся:

      Ворушиться лихо.

      Не завидуй же нікому,

      Дивись кругом себе:

      Нема раю на всій землі,

      Та нема й на небі.

      Не женися на багатій,

      Бо вижене з хати,

      Не женися на убогій,

      Бо не будеш спати.

      Оженись на вольній волі,

      На козацькій долі:

      Яка буде, така й буде,

      Чи гола, то й гола.

      Та ніхто не докучає

      І не розважає —

      Чого болить і де болить,

      Ніхто