Німа. Юлія Гук
Тася слухає його виступ про гарну роботу учасників, про відомих художників: да Вінчі, Мікеланджело, Рембрандта. Промовець порівнює учасників з молодим Пікассо.
Довго говорить. Відверто марнословить. Таке відчуття, ніби інших художників не знає. Українських. Рідних. Можна ж згадати й сучасників: Олександра Гнилицького, Арсена Савадова, Оксану Мась – вони ж досягли значних вершин. Їхні твори неординарні й відомі у світі. Звісно, у колах освічених людей, тих, хто розуміється на мистецтві й цінує його.
Нарешті промовець дійшов до моменту, якого всі чекали.
– Усі роботи написані на високому художньому рівні, але нагородити всіх ми не можемо, – осміхнувся наприкінці. – Тож перемога дістається справжньому талантові, професіоналові, одним словом – митцю! Віктору Мутному!
У залі запала тиша. Тася відверто витріщилася на журі. Глядачі шоковано перешіптувалися. Ніхто не очікував такого. Ніхто не сподівався, що переможе така посередність, як цей задавакуватий викладач художньої школи. Лише миттю пізніше в залі пролунали невпевнені аплодисменти.
– Ви що?! Уже зовсім здуріли?! – різко крикнула піддослідна й розвернулася, щоб піти.
Оратор на трибуні поспішно вхопився за мікрофон:
– Друге місце зайняла Тасіта Степ…
Дівчина навіть не озирнулася. На очі набігли сльози злості.
– Та пішли ви… – сама собі прошепотіла дівчина й гордовито вийшла із зали.
Найстрашніше, коли обмежений нездара намагається зламати творчий лет справжнього таланту. Адже будь-кому було зрозуміло, що він купив своє перше місце. Чи домовився. Адже в журі сиділи його знайомі.
Ще страшніше, коли підстаркуватий безталанний скептик, свято вірячи у свою геніальність, переходить дорогу справжньому митцю й посилає його долю під три чорти. Користується зв’язками й просуває власну мазанину, яку навіть картиною назвати складно.
І ніхто не заступиться. Не висловиться на захист. Кожен поспішає вислужитися, вилізти наперед, а тебе відсунути на узбіччя, збити з ніг. А потім обговорювати твою невдачу. Насміхатися. Ця вискочка нічого не досягла. Сиділа б собі тихо.
Людина завжди заздритиме більшим успіхам собі подібних, таланту іншої особистості. При чому досягнення пояснюватиме не невтомною працею чи талантом, а щасливим збігом обставин. Бачите, цій людині просто щастить.
– Не будьте невдахами. Будьте тими, кому заздрять і ніколи не заздріть іншим. Ви ж бо знаєте: це не талан і не везіння, а тяжка повсякденна праця, – так сказала Таcіта, прощаючись з іншими учасниками.
Більше вона не з’являлася ані в школі, ані в галереї.
А зараз ця дівчина сидить навпроти картини й посміхається.
– Немає легкої дороги до мрії. Я думаю, що скоро зможу зробити щось навіть краще за це. – Вона ніжно провела рукою краєм полотна. – Все буде.
26.01
– Ох же він і злий… – прошепотіла незнайомка Тасіті, виходячи з кабінету керівника.
Піддослідна