Свята Марійка. Зінаїда Луценко

Свята Марійка - Зінаїда Луценко


Скачать книгу
хрестильну для мого синочка виший, подруженько? А я тобі на увесь вік вдячна буду.

      І Маланка сидить, і вишиває, і ріже папір на квіти до гільця, мотає житні колосочки до середини букета, щоб було гарно, і співає молитов або пісень весільних.

      – Ось, маєте! – віддає нареченій.

      – Яка ж краса! Очей не можна відірвати.

      – Щоб щасливі були у парі…

      – Ой, дякуємо!

      – Зажди! – переб’є Маланка. – Я туди і любистку гілочку поклала, і молодого дубового листя, і пучечок калини, жита для довгих літ!

      Ось така була Маланка! Інша б уже, аби жила у місті, мала б такі статки, що й не думала б і не гадала б ні про яку іншу роботу, як тільки сиди й вишивай на здоров’я, або ще б мала гроші добрі, та й купила б собі усе, що хотіла, хоч би і те червоне плаття із золотим намистом. Але Маланка про нього й геть забула!

      Рукоділля Маланці в радість. Якась дівка і десять років сидить, плутає голкою, рве нитки, ще й мама їй допомагає, та все не встигне вишити хоч однісінького рушника собі на весілля! А Маланка, хоч і робить усе на городі й у хаті, та уже півсела обшила, аж дивно якось!

      – От уже горить у вашої дівчини в руках робота, – переказують Маланчиній мамі люди.

      – Та я й сама не знаю, у кого воно таке…

      А Маланка не тільки ріже й шиє, вона уже й школу закінчила та й вхопила до рук сапу – і гайда сапати буряки, пішла у ланку.

      – Що ні, то ні! – якогось дня приїхав із міста Маланчин старший брат і подивувався, що сестра так швидко виросла; видер із рук сапу.

      – Поїдеш учитися! – каже.

      – Та нізащо!!! – звереснула Маланка. – Я ні ногою із села!

      – Тобі ось-ось – та й двадцять років, що собі думаєш?! – кричить на неї брат. – Усе життя хочеш бродити полями і длубатися у землі, із твоїми золотими руками та світлою головою?

      – І не кажи, не поїду!

      – Мамо, батьку? – розвів руками брат. – Я п’ять років вчився, вдома не був, сестра виросла, чому ви не заставили її учитися?

      – А що я скажу? – знизує плечима мати. – І я не вчилась, он і писати не вмію, та живу, як усі люди.

      – Так не буде! – брат рубонув рукою перед себе. – Ось буде оголошення в газеті, поїдемо, Маланко, удвох, я тебе в технікум влаштую.

      Та й поїхав…

      А саме весна, у берегах заспівали солов’ї, полопались на вербах бруньки, порозцвітав ряст, барвінок. Потепліло раптово і якось так, що не можна було втриматись у хаті. А особливо ввечері. Тільки смеркне, забовкає на ставку бугай, зірки сипонуть на небі, от Маланка й накидає на плечі хустку.

      – Ти куди це на ніч? – питає мати.

      – Піду трохи до дівчат.

      – Ото вже, дня немає? – бурчить батько.

      – Коли, тату, вдень гуляти, ви що це? Я он наробилась, що й рук не чую!

      – Як наробилась, то лягай спати!

      – Ніч довга, висплюсь!

      І біжить Маланка геть із дому. Закинула навіть вишивання, уже не в’яже та не плете квіток. Їй аби сонце з неба – а вона у верби.

      Аж тут приїздить брат.

      – То що, сестричко, їдемо до міста, збирайся!

      – Куди?… Не хочу я вчитися…

      – А


Скачать книгу