Жозеф Фуше. Стефан Цвейг
Жозеф Фуше вираховує й далі, завжди залишаючись реалістом. Він знає, що мусить звітувати Конвентові, знає також, що разом з асиґнаціями давно вже впав курс патріотичних фраз та відозв, і, якщо прагнеш зачудування, треба вдатися до мови металу. Тому, коли полки, які спорядив Фуше, йдуть маршем до кордонів, усю здобич з пограбованих церков він надсилає до Парижа. Скрині за скринями довозять до Конвенту, повні золотих ковчегів, розбитих і розплавлених срібних свічників, важких щирозлотих розп’ять і виколупаних самоцвітів. Фуше знає, що Республіці над усе потрібні живі гроші, і перший, сам-один посилає депутатам таку промовисту здобич із провінції. Депутати спершу вражені таким свіжим завзяттям, а потім вітають його гучними оплесками. Відтоді в Конвенті знають і згадують Фуше як залізного чоловіка, найбезстрашнішого, найзавзятішого республіканця Республіки.
Коли, виконавши місію, Фуше повернувся до Конвенту, то вже не був незначним і незнаним депутатом 1792 року. Чоловік, що виставив десять тисяч рекрутів, вичавив з провінції сотню тисяч золотих екю, двісті тисяч фунтів щирого золота, тисячі зливків срібла, жодного разу не вдаючись до «rasoir national»[8], до ґільйотини, звичайно ж, «pour sa vigilance», своєю ревністю, породив захват у Конвенті. Ультраякобінець Шомет публікує гімн про його звитяги. «Громадянин Фуше, – пише він, – доконав того дива, про яке я повім. Він ушанував старість, піклувався про немічних, стерігся лиха, розтоптав фанатизм, знищив федералізм. Він знову почав виплавляти залізо, арештував підозрілих, показово карав кожен злочин, переслідував та ув’язнював визискувачів». Через рік після того як несміливо, вагаючись, Фуше сідав на лави поміркованих, його вважають за найрадикальнішого радикала, і тепер, коли Ліонське повстання вимагало надто вже енергійної людини без докорів і вагань, хто міг видатись придатнішою кандидатурою для запровадження найстрахітливішого едикту, який коли-небудь вигадувала ця чи якась інша революція? «Твої дотеперішні заслуги перед Революцією, – декретує пишномовним жарґоном Конвент, – громадяни прирівнюють до завдання, що постає перед тобою. Ти маєш розпалити загаслий смолоскип громадянського духу у Ville Affranchie[9] (Ліоні). Завершуй Революцію, доведи до кінця війну з аристократами, і та руїна, яку вони готували, нехай упаде на них самих і розчавить їх!»
І в образі месника та руйнівника, «Mitrailleur de Lyon»[10], Жозеф Фуше, майбутній мільйонер, а згодом герцоґ Отрантський, уперше потрапляє на сторінки світової історії.
Розділ II
Mitrailleur de Lyon
1793 рік
Книгу Французької революції рідко розгортають саме на одній з найкривавіших її сторінок, присвяченій Ліонському повстанню. Проте навряд чи ще десь, навіть у самому Парижі, так контрастно вимальовувались соціальні суперечності, ніж у цьому осередку шовкоткацтва, першому промисловому місті тодішньої дрібнобуржуазної й селянської Франції. Ще під час суто буржуазної революції
«Національної бритви» (
Вільному місті (
«Ліонського ката» (