Жозеф Фуше. Стефан Цвейг
отаборилися навколо Манежу й Тюїльрі. Були там, грізно вимахуючи піками, чоловіки в самих сорочках, з оголеними грудьми, глузливі й галасливі жінки у вогненно-червоних карманьйолках, міська ґвардія та вулична потолоч. Поміж ними скрізь устигають призвідці заколоту: Фур’є, американець, Гусман, іспанець, і Теруань де Мерікур – ота істерична карикатура на Жанну д’Арк. А коли проходять депутати, запідозрені, що голосуватимуть за ласку, на них, ніби з помийного відра, ллється лайка, здіймаються кулаки, вслід народним представникам лунають погрози: ворохобники вдаються до всякого терору й брутальної сили, аби тільки голову короля покласти під сокиру.
І таке залякування вразило кожну слабку душу. Цього раннього сірого зимового вечора жирондисти боязко збились докупи в мерехтливому сяйві свічок. Більшість тих, що вчора, аби уникнути боротьби на смерть і життя з усією Європою, вирішили голосувати проти королевої смерті, сьогодні під страхітливим тиском ворохобників уже стривожені й неодностайні. Нарешті – і сталося це вже поночі – названо перше ім’я, за якоюсь іронією долі, то був саме Верньйо, голова жирондистів, колишній по-південному запальний промовець, чий голос завжди, наче молотом, бухав у мовчазне дерево стін. Але тепер він, голова республіки, боїться, що буде не досить республіканцем, залишивши королю життя. Тож і виходить, колись рвучкий і шалений, а тепер сповільнений і важкий, з опущеною від сорому великою головою на трибуну й ледь чутно проказує: «La mort», «Смерть».
Слова луною покотилися по залі. Перший жирондист зрікся. Проте більша частина їх зосталася несхитною. Триста з семиста голосів були за ласку, хоч і знали, що тепер політична поміркованість вимагає в тисячу разів більшої сміливості, ніж очевидна рішучість. Довго коливаються терези – все можуть вирішити кілька голосів. Нарешті викликано депутата з Нанта, Жозефа Фуше, того самого, який ще вчора щиро запевняв приятелів, ніби палкою промовою стане на захист королевого життя, десять годин тому вдавав найрішучішого з рішучих. Але за той час колишній учитель математики, добрий рахівник Фуше порахував голоси й побачив, що так він перейде до фальшивої партії, єдиної, якої не визнавав ніколи: до меншості. Поквапно, нечутним своїм кроком виходить він на трибуну, і з безкровних вуст тихесенько злітають два слова: «La mort», «Смерть».
Згодом герцоґ Отрантський прокаже й напише тисячі слів, аби видати за помилку оті два, що затаврували його «реґіцидом», убивством короля. Але ті два слова пролунали прилюдно й були занотовані в «Моніторі», їх не викреслити з історії; багато заважили вони й в історії його власного життя. Це вперше Жозеф Фуше відкинувся на очах у свідків. Він підступно вдарив у спину своїм друзям Кондорсе та Дону, обдуривши їх і поглумившися з них. Але їм не було чого червоніти перед історією, бо й інших, ще сильніших – Карно, Лафаєта, Барраса й Наполеона, наймогутніших людей своєї доби, – теж спіткала однакова доля: скрутної години їх так само переграв Фуше.
Зате тієї миті