Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

      Сидіть, я прошу, Вальтере. А ви кажіть.

      Це – вчитель теж. І вчителеві – можна.

      Ми слухаємо вас.

      Я – Савка Бляха. Я – в’язень.

      І втік до вас, як вже тікав не раз,

      Та все мене ловили там, то тут,

      А цього разу врешті пощастило.

      Ви знаєте, мені п’ять літ добавлять

      За оцю втечу, та не міг дозволити

      Собі я з вами не зустрітись.

      З кумедними замашками в’язень?

      Чого тікали? І за віщо сіли?

      Чого тікав – то ясно. Сів за віщо?

      То вже складніша і лихіша штука.

      Та ви гадаєте – чого сюди принесло

      Аж з-під Архангельська? До вас

      Чистенькі їдуть більше, ті, облизані,

      А тут таврованець приперся – та ще як!

      Та це все кусанина – більш себе.

      Отож розповідатиму, бо чую, чую вже

      В своїх слідах вівчарок запах.

      Отож – коротше, хоч коротше – довше.

      Я віддавна схиляюсь перед вами.

      Здивовані? Я прочитав у «Комсомолці»

      «Бачити себе», не прочитав, а декілька

      Разів буквально пив запоєм.

      Та й іншим в’язням вголос теж читав.

      Я вражений був тонкістю очей

      І серця вашого – для інших недосяжна

      Оця кмітливість у розгадуванні

      Усіх відтінків людської душі.

      Розумнішого і повчальнішого я

      Не зустрічав нічого.

      Я бережу ці витинки. І от якось

      Мене осяяло – я стільки вже тікав,

      І, думаю, ще раз втечу

      Й дістануся до Вчителя,

      І розповім йому про себе, і подякую

      Йому за те, що він дітей шанує,

      Щоб не були вони такі нещасні,

      Щоб все життя не мучились вони,

      Як я катуюсь, – я всього лиш жертва

      Потворного й гидкого виховання.

      Писав до вас я, і не раз.

      Я пам’ятаю. Вам іще сидіти.

      Здається, одинадцять літ за вбивство.

      Учителю! За вбивство? Як ви можете!

      Та вже не одинадцять – вже шістнадцять.

      П’ятірочку добавлять – будьте певні.

      Над нарами у мене – ваш портрет.

      Як віруючі з Богом розмовляють,

      Так сповідаюсь перед вами я.

      Бо я вас розумію більше всіх,

      Бо ви в мені побачили таке,

      Та не в мені як в Блясі, а людині,

      Чого не бачать інші і не хочуть

      Побачити. А це мене засмучує і гне.

      Я знав, я знав, що є причини,

      Які мене в тюрму запакували.

      Шукав, шукав я. Віднайшов Ушинського.

      Там теж все є, але якось розрізнено.

      Та коли ваші я статті читав,

      Там, наче в чистій крапелині,

      Відбилось все лихе моє дитинство,

      Зі всіма злигоднями й хвилюваннями.

      Я побачив, я знайшов себе

      І те, що загубило