40 днів Муса-Дага. Франц Верфель
голосі, як наказано законом, – вірш із шістнадцятої сури[22]: «І знай: все, що створив Він на Землі, розрізняється за кольором, це воістину знак для того, хто дослухається до застережень».
Ґабріелю вже несила було сидіти на дивані, тому він встав. Але погляд аги, здивований та осудливий, повернув гостя на місце.
– Ти хочеш знати наміри уряду? Я знаю тільки те, що стамбульські атеїсти використовують національну ворожнечу задля власних інтересів. Бо приховані двигуни безбожництва – страх і передчуття поразки. Ось вони і відчиняють у кожному містечку читальні зали і вивішують там листки з останніми новинами, які розповсюджують злісні наклепи… Це добре, що ти до мене прийшов…
Рука Багратяна судомно стисла шкатулку з монетами.
– Якби справа була тільки в мені! Але, як тобі відомо, я не один. Мій брат Аветіс помер, не залишивши спадкоємців. Таким чином, мій тринадцятирічний син – останній у нашій родині. Крім цього, я одружений із чужоземкою, вона належить французькому народові і не повинна безвинно страждати за те, до чого зовсім не причетна.
Ага не без строгості заперечив:
– Якщо ти з нею одружився, відтепер вона належить і твоєму народові і не уникне його карми[23].
Не варто було й намагатися пояснювати цьому закостенілому прихильникові Сходу характер і волю до самоствердження жінки Заходу. І Ґабріель пропустив повз вуха його випад.
– Я мав відвезти родину за кордон або хоча б у Стамбул. Але сьогодні у нас відібрали паспорти, а від каймакама я добра не чекаю.
Турок поклав свою легку руку на коліно гостя.
– Я б тобі настійливо не радив їхати з сім’єю у столицю, навіть якби випала нагода.
– Але чому? У Стамбулі у мене живе багато друзів у всіх колах суспільства, в тому числі й урядових. У столиці – центр нашого торгового дому. Моє ім’я там добре відоме.
Рука на коліні Ґабріеля стала важкою.
– Саме тому, що ім’я твоє добре відоме, я і хотів би стримати тебе навіть від самої короткої поїздки туди.
– Через війну в Дарданеллах?
– Ні, не тому.
Обличчя старого стало непроникним. Він ніби прислухався до свого внутрішнього голосу, перш ніж знову озвався:
– Ніхто не може знати, наскільки далеко зайде уряд. Але достовірно одне: першими постраждають імениті та видатні люди вашого народу. І в цьому випадку доноси й арешти почнуться саме в столиці.
– Ти таке припускаєш, чи в тебе є якась інформація, щоб застерігати мене?
Ага опустив вервечку в широкий рукав своєї хламиди.
– Я знаю точно.
Самовладання покинуло Ґабріеля. Він схопився.
– Що ж нам робити?
Слідом за гостем чемно підвівся і господар.
– Якщо дозволиш дати тобі пораду, я б сказав: повертайся додому в Йогонолук, живи там у мирі і чекай. За таких обставин ти не знайшов би місця, приємнішого для себе та сім’ї.
– Жити там у мирі? – іронічно повторив Ґабріель. – Та це ж уже в’язниця!
Ріфат Берекет відвів погляд, його дратував