Її сукня. Алла Рогашко
утримувало її. Щось, що сильніше від неї. Мусить його дописати, чого би їй те не вартувало…
Розділ II
Старець у чорному зношеному пальті сидів поблизу тролейбусної зупинки на складених шматках картону й вистукував по днищу старого відра якісь ритмічні мотиви, в такт киваючи головою. Пасма посивілого волосся спадали до плечей; зовсім біла, до грудей, борода мала розкішний вигляд. Сидів там щовечора. Біля його ніг лежав майже порожній потертий капелюх – зрідка хтось звертав на нього увагу чи підходив, аби кинути милостиню.
Ніла теж не завжди підходила, хоча хотіла майже щоразу. Стояла на зупинці й стежила за ним. Лице старого видавалося просвітленим – мовби знав щось таке, чого не знають усі ці люди, що безперестанку поспішно снували повз нього у якихось важливих для них справах. У постаті його було щось віддалено інтелігентне. А ще – тонкий, майже невловимий натяк на причетність до чогось позаземного.
Коли Ніла наближалась до нього та клала в капелюх п’ять гривень, він миттєво виринав зі свого світу й пильно дивився на неї.
– Як тебе звуть? – одного разу спитав, щоправда, так, начеб уже знав відповідь.
– Ніла… – розгублено відповіла й поспішно відійшла до зупинки.
– Я молитимусь за тебе, Ніло! – стиха кинув їй навздогін.
Щоразу спинялась, поволі розверталась і знов дивилась на нього – вже зануреного у власний світ дивних ритмів, що відбивав пальцями по днищу старого відра.
– Химерний суб’єкт… – якось почула поряд із собою.
Високий чоловік у темно-синьому плащі теж дивився на старого. Не була впевнена, що репліка призначалась саме їй, тож хутко відвела погляд від чоловіка.
– Ви так не вважаєте? – знов озвався він.
Вітер розвівав полами його плаща, поширюючи приємно-терпкуватий запах одеколону. Ніла відчула потужну енергетичну ауру довкола цього чоловіка. Когось він нагадує їй, але кого?
– Радше всі довкола нього химерні. А він – справжній.
Чоловік здивовано глипнув на Нілу.
– Чому ви так думаєте?
– А чому ви вважаєте, що химерний він? Бо відрізняється від натовпу?
– Не можу сказати, що погоджуюся з вами, але мені подобається ваш запал. Ви у всьому так відстоюєте свою думку?
– Лише якщо впевнена в її правильності. Хоча останнім часом я вже ні в чому не впевнена…
Вони сиділи в кав’ярні за рогом і якоїсь миті Ніла відчула: це невипадковий чоловік у її житті, він відігрáє в ньому якусь важливу роль. Бо ж з’явився навіщось на життєвому шляху. І з’явився дуже вчасно, в момент наближення до найвищої кризової точки – крайньої межі, за якою мало бути одне з двох: повернення до звичного життя або ж остаточна втрата розуму. Звісно, ні про яке повернення не йшлося, бо те божевілля, що відбувалось тепер у її житті, вже нікуди не подіти, тому найімовірнішим був саме другий варіант.
Стрепенулась. А раптом… раптом він – той покидьок, якого описала в романі? Адже якщо всі попередні описані нею події починають