Чорний дім. Стівен Кінг

Чорний дім - Стівен Кінг


Скачать книгу
Ґрін іде слідом.

      – Дозвольте, ще кілька слів, лейтенанте? Вибачте, Джеку? Я знаю, що начальник Ґілбертсон – ваш близький друг, і цей трагічний випадок із маленькою дівчинкою, імовірно, понівеченою, це просто жахливо. Може, ви поділитеся своїми висновками й думками з цього приводу?

      – Ви хочете знати, що я думаю?

      – Так, хай би що то було, друзяко.

      Джека надихнула цілковита безпідставна злоба. Він простягнув руку, поклав її на плече Ґріна і сказав:

      – Венделле, друже, запитай у типа на ім’я Альберт Фіш. Це було ще у двадцятих роках.

      – Фіш?

      – Ф-і-ш. Він виріс у Нью-Йорку, у сім’ї білих англо-саксонських протестантів. Дивовижний випадок. Розглянь його.

      До того моменту Джек ледь розумів, що пам’ятає про насильство, якому присвятив себе дивний містер Альберт Фіш. Сучасніші безжалісні вбивці – Тед Банді, Джон Вейн Ґейсі і Джеффрі Дамер – затьмарювали Альберта Фіша, якщо не згадувати іноземних, таких як Едмунд Еміль Кемпер ІІІ, котрий, скоївши вісім убивств, відтяв голову власній матері, заклав її на полиці біля каміна й використовував як мішень для гри в дротики. (Едмунд ІІІ пояснив це так: «Вона чудово підходила для цього».) Уже застаріле, маловідоме ім’я Альберта Фіша раптом виринуло в пам’яті Джека, він висловився, а нашорошені вуха Венделла Ґріна почули.

      Що на нього найшло? Ось у чому питання?

      Упс, омлет. Джек хапає тарілку з шафки, столові прибори із шухляди, підстрибує до плити, вимикає конфорку й перекладає страву зі сковорідки на тарілку. Сівши за стіл, розгортає «Вісник» на п’ятій сторінці, на якій читає про Міллі Кабі, котра могла виграти третє місце в конкурсі з правопису, що проводився на рівні штату, якби не замінила літеру і на а в слові опопанакс – саме так було написано в місцевій газеті. То як, врешті-решт, дитина мала написати слово опопанакс?

      Джек куштує два-три шматочки омлету, перш ніж відчуває специфічний смак у роті, який відвертає його від жахливої несправедливості стосовно Міллі Кабі. Дивний смак нагадує напівспалене сміття. Він випльовує їжу з рота й бачить грудку кашоподібних сирих пожованих овочів. Решта його сніданку вже не здається такою апетитною. Він не приготував омлет – він зруйнував його.

      Похнюпивши голову, зітхає. Його трясе, неначе все тіло пронизане електричними дротами, які, розсипаючи іскри, підпалюють горло, легені, усі органи, що несподівано починають пульсувати. Він думає: «Опопанакс. Я втрачаю розум. Тут і зараз. Забудьте, що я це сказав. Лютий опопанакс упіймав мене своїми лапами, страшенний опопанакс тряс мене опопанакськими руками і хотів вкинути мене в турбулентну річку Опопанакс, у якій я мав би зустрітися зі своїм опопанаксом».

      – Що зі мною? – каже він уголос. Різкість у голосі лякає його.

      Опопанакські сльози течуть із його опопанакських очей; позіхаючи, він підводиться зі свого опопанаксу, викидає зіпсовану їжу в сміттник, миє тарілку й вирішує, що настав час, чорт забирай, усе тут прояснити. Опопанакс, не опопанаксь мене. Усі


Скачать книгу