Пташиний спів. Себастьян Фолкс

      – Мене більше турбує мій обов’язок лишитися і подбати про неї.

      – Лишитися?..

      – Так. Лишитися і не…

      – Не поїхати зі мною до Англії?

      Ізабель, яка нарешті почула цю думку, виражену словами, мовчки кивнула.

      Стівен відчув радість: хоча саме він це сказав, але так думала вона.

      – Проте саме це ти і зробиш, – сказав він. – Полишиш чоловіка, який тебе б’є, і поїдеш звідси з чоловіком, який тебе кохає. Лізетта не твоя дитина. Ти вже і так багато для неї зробила. Врешті-решт, маєш жити і своїм життям – воно у тебе одне.

      Стівен відчув надмірний пафос висловлення, але відступатися на став. Він хотів, щоб Ізабель запам’ятала його слова і щоб вони вплинули на її рішення, коли його не буде поруч.

      – А що ж ми будемо робити в Англії? – Ізабель піддражнила Стівена. Вона ще не була готова до серйозних роздумів.

      Стівен повільно видихнув.

      – Я не знаю. Оселимося десь подалі – не в Лондоні. Я найду роботу у якій-небудь конторі. Ми народимо дітей.

      Ці його слова наче висмоктали усю її веселість.

      – А Лізетта і Грегуар… втратять матір іще раз.

      – Якщо ти лишишся, ти втратиш своє життя.

      – Я не хочу про це думати.

      – Але ти повинна. Мені потрібно повертатися у Лондон наступного тижня. І ти поїдеш зі мною. Або ми поїдемо разом кудись у Франції.

      – Або залишайся тут, знайди роботу в місті. Ми будемо бачитися.

      – Ні, Ізабель. Ти сама знаєш, що нічого з того не вийде.

      – Потрібно одягатися і йти донизу – скоро повернеться Лізетта.

      – Перш ніж ти підеш, я хочу запитати. Люсьєн Лебрен. Ходять чутки, що ви…

      – Люсьєн? – Ізабель розсміялася. – Він мені подобається. Він чарівний хлопець. Але…

      – Вибач. Я не мав питати тебе про це. Я просто… хвилювався.

      – Не хвилюйся. Тобі нема чого хвилюватися. Є тільки ти. І зараз мені справді потрібно одягатися.

      – Тоді дозволь я тебе одягну.

      Він узяв її одяг зі стільця.

      – Постав свою ногу сюди. Так, а іншу сюди. Тепер вставай. Що тепер надягати? Як це застібнути? Давай поправлю тут. Ти щось дуже важко дихаєш, кохана. Це тому, що я торкаюся тебе тут? Або тут?..

      Ізабель напівгола стояла і тримала голову Стівена руками, а той опустився перед нею на коліна.

      Коли дихання Ізабель відновилось, він встав перед нею і запитав:

      – Ти ж поїдеш зі мною, правда?

      Вона відповіла практично не розкриваючи рота, тому слова ледь можна було розібрати.