Пташиний спів. Себастьян Фолкс
знайшлося декілька співчутливих людей, які допомагали їм. Один чоловік побажав залишитися інкогніто. Таке розказували на фабриці.
– Та ні, то був не чоловік, а жінка.
– Ну, я думаю, що багато хто допомагав страйкарям.
– Але найбільше мене дивують чутки, наче ця жінка – дружина власника фабрики, – Азер зробив паузу та оглянув стіл. Діти не слухали. Ізабель сиділа без жодного руху. – Дивно, правда? – додав він, піднімаючи бокал з вином. – Я не повірив, коли почув це.
– Нічого дивного не бачу, – озвалася Ізабель. – Це я допомагала.
Стівен дивився на неї і не розумів. Азер гучно поставив бокал на стіл.
– Мила, але…
– Я відносила їм їжу, бо вони голодували. Я не знаю, чи мали вони страйкувати, чи ні, але я бачила їхніх дітей – вони просили хліба та бігали за овочевими візками на ринку. Я бачила, як вони копирсаються у смітниках у Сен-Ле, і мені стало їх шкода.
Голос Ізабель був навдивовижу спокійним.
– І я зроблю те ж іще раз. Мені все одно, що виробляють ці люди – тканину, взуття чи якісь інші речі.
Азер зблід. Його губи набули світло-фіолетового відтінку, наче вся його кров раптом схлинула.
– Вийди з кімнати, – звернувся він до Лізетти. – І ти також.
Грегуар гучно посунув свій стілець по дерев’яній підлозі, зупинився на мить, щоб схопити іще шматок курки, і вийшов.
Азер підвівся.
– Я не вірив цим чуткам. Я ігнорував їх, незважаючи на те що вони зачіпали тебе. Я думав, що вже знаю свою дружину. Та ти виявилась набагато свавільнішою та егоїстичнішою, ніж я міг навіть будь-коли уявити. Вам, месьє, теж краще зараз піти.
– Ні. Нехай він лишиться.
– Чому це? Він…
– Нехай він лишиться.
На обличчі Азера проступила паніка. Він спробував щось сказати, але не зміг. Зробив ще один ковток з бокалу. Вочевидь, його уява запропонувала йому дражливіші речі, аніж, охоплений злістю, міг дотепер подумати.
Азер прикладав усі зусилля, щоби запитати найгірше. Він почав:
– Ви? – він подивився на Стівена, потім на стіл. Хоробрість його покинула. Чоловік боровся із собою.
Опануваши емоції, продовжив:
– Я і подумати не міг, що моя дружина може так мене підвести. Я не вірив цим чуткам ще й тому, що в них є й інша частина. Начебто та леді… – він помахав рукою, ніби хотів відігнати цю думку.
– Так, але не з Люсьєном, – відповіла Ізабель.
Обличчя Азера, здавалося, розвалиться на частини. Жалібністю голосу він давав зрозуміти, що чекає повного спростування чуток, – і зараз це часткове спростування вдарило його гірше за підтвердження, яке він боявся почути.
Вона теж це побачила і вирішила покінчити із цією невизначеністю, якщо вже неможливо було позбавити його страждань.
– Не з Люсьєном. Зі Стівеном.
Азер підняв очі.
– З… ним?!
– Так, – сказав Стівен. – Зі мною. Я переслідував твою дружину. Я спокусив її. Це мене ти маєш ненавидіти, а не її.
Він прагнув