Потік. Психологія оптимального досвіду. Мігай Чиксентмігаї
іншого боку, багато людей здатні й далі отримувати насолоду від усього, що роблять. Я знав старого, що насилу перебивався з хіба на воду, торгуючи різним мотлохом в антикварній крамничці на одній із околиць Неаполя, яка належала його родині багато поколінь. Якось уранці небідна на вигляд американка зайшла до крамниці й, роззирнувшись навколо, спитала, скільки коштує пара дерев’яних putti в стилі бароко, цих маленьких пухких херувимчиків, таких милих серцям старих неаполітанських майстрів і їх сучасних імітаторів. Синьйор Орсіні, господар, назвав потрійну ціну. Пані дістала книжку дорожніх чеків, уже готова заплатити за сумнівні старожитності. Я затамував подих, радіючи, що мій друг отримає несподіваний прибуток. Але я погано знав синьйора Орсіні. Він спалахнув і з ледве стримуваним обуренням випровадив клієнтку з крамниці: «Ні, ні, синьйоро, мені шкода, але я не можу продати вам цих янголів». Він знов і знов повторював приголомшеній жінці: «Я не можу мати з вами справи, ви розумієте?» Коли туристка, нарешті, пішла, він заспокоївся і пояснив: «Якби я голодував, я узяв би в неї гроші. Але ж я не голодую, то навіщо мені укладати угоду, з якої зовсім не має втіхи? Мені подобається процес торгу, коли двоє людей намагаються перевершити один одного в хитрощах і красномовстві. Вона ж навіть бровою не повела. Вона й не знає нічого кращого. Вона зневажає мене, бо навіть не звернула уваги на те, що я збирався її ошукати. Якби я продав ці вироби тій жінці за ту сміховинну ціну, то сам почувався б обдуреним». Мало хто на півдні Італії або в будь-якому іншому місці поводиться так само дивно під час бізнес-операцій. Але, підозрюю, навряд чи хтось так само сильно любить свою роботу, як синьйор Орсіні.
Можна жити без насолоди й радості, таке життя може навіть бути приємним. Але тоді ви покладаєтесь лише на талан і сприятливість зовнішнього середовища, а це небезпечно. Щоб узяти під особистий контроль якість своїх переживань, необхідно навчитися знаходити насолоду в повсякденних справах.
Далі в розділі дається огляд того, що робить переживання радісним. Цей опис базується на багатьох інтерв’ю, опитуваннях та інших даних, зібраних за десяток років у кількох тисяч респондентів. Спочатку ми опитували тільки людей, котрі витрачають багато часу й зусиль на важку, складну діяльність, яка не дає жодних очевидних винагород, таких як гроші чи престиж, а саме: скелелазів, композиторів, шахістів, спортсменів-аматорів. Пізніше до наших досліджень увійшли інтерв’ю з пересічними людьми, які ведуть звичайне існування. Ми просили їх описати, що вони відчувають, коли їхнє життя є максимально повним, коли вони отримують найбільшу насолоду від того, що роблять. Серед цих людей були американці-городяни – хірурги, викладачі, клерки, робітники конвеєру, молоді мами, пенсіонери і підлітки. Також в опитуваннях брали участь респонденти з Кореї, Японії, Таїланду, Австралії, різних європейських країн і з резервації індіанців навахо. На основі цих інтерв’ю ми можемо тепер описати, як переживання