Потік. Психологія оптимального досвіду. Мігай Чиксентмігаї
їй нема чого турбуватися. У «реальному» житті, однак, недбало уклавши угоду, ви можете вилетіти з роботи, втратити заставну на будинок і, врешті-решт, опинитися на узбіччі життя. Отже, досвід потоку, як правило, характеризується відчуттям контролю, а точніше, свободою від страху втратити контроль, який супроводжує нас у багатьох ситуаціях повсякденного життя.
Ось як танцівниця говорить про цю властивість переживання потоку: «До мене приходить розслаблення і спокій. Я вже не боюся невдачі. Яке це потужне й тепле почуття! Я хочу розширитися, щоб обійняти весь світ. Я відчуваю величезну силу грації та краси». І шахіст: «…у мене є загальне відчуття благополуччя й того, що я повністю контролюю свій світ».
У наведених описах ідеться, радше, про можливість контролю, аніж про реальний контроль. Балерина може впасти, зламати ногу й ніколи вже не виконати ідеального піруету, а шахіст може зазнати поразки й ніколи не стати чемпіоном. Але принаймні в принципі у світі потоку досконалість досяжна.
Респонденти розповідають також про це відчуття контролю під час захопливих занять, пов’язаних із великим ризиком, під час занять, які видаються сторонньому спостерігачеві потенційно набагато небезпечнішими, ніж справи звичайного життя. Люди, котрі захоплюються дельтапланеризмом, спелеологією, скелелазінням, автоперегонами, глибоководним дайвінгом та іншими подібними видами спорту для задоволення, навмисно створюють для себе ситуації, набагато небезпечніші від тих, із якими ми маємо справу в цивілізованому житті. Але всі ці люди розповідають про переживання потоку, в якому посилене відчуття контролю відіграє важливу роль.
Зазвичай мотивацію тих, кому до вподоби небезпечні заняття, пояснюють якоюсь патологічною потребою: вони, мовляв, намагаються подолати глибинний страх, щось компенсують, прагнуть позбутися нав’язливого едіпового комплексу, є «шукачами вражень». Хоча такі мотиви, можливо, іноді наявні, найбільше вражає, коли ви справді спілкуєтесь із фахівцями в галузі ризику, те, що вони отримують насолоду не від самої небезпеки, а від своєї здатності мінімізувати її. Тому те, що їх притягує, – не патологічне задоволення від загравання з небезпекою, а цілком здорове відчуття своєї здатності контролювати потенційно небезпечні сили.
Тут важливо зрозуміти, що види діяльності, які викликають переживання потоку, навіть, здавалося б, найризикованіші з них, влаштовані так, що практик може набути відповідні вміння, які зведуть імовірність похибки якомога ближче до нуля. Альпіністи, наприклад, розрізняють дві групи небезпек – «об’єктивного» й «суб’єктивного» характеру. Перші – непередбачувані фізичні події, з якими ви можете зіткнутися на горі: раптовий шторм, лавина, каменепад, різке падіння температури. До цих загроз можна підготуватися, але неможливо їх усі передбачити. Суб’єктивні небезпеки виникають унаслідок браку в альпініста певних навичок, зокрема через нездатність правильно співвіднести складність маршруту і свої сили.
Отже, весь сенс сходження