Одного разу в Лозовому. Едуард Богуш
на небі сповіщає бідоласі цю сумну новину. Так от, сільський колій мав прийти колоти кабанчика десь о шостій ранку. Рябуха встав о четвертій, приготував місце, солому, бо газом обсмалювати кабанчика він не хотів. Саме соломою смалили і його дід, і батько, та й сало, вважав Рябуха, не таке смачне після газу, як після соломи. Між нами кажучи, якби він колов кабанчика на продаж, то, мабуть, обсмалив би й газом, бо так і швидше, і простіше, але саме цього кабанчика Рябуха планував колоти для себе.
Так от, Рябуха готується, а кабанчик собі мирно хрюкає, сподіваючись, що йому от-от принесуть сніданок. Вже шоста, сьома, восьма година, кабанчик спокійний, а колія все нема та й нема. Кабанчик починає ревіти від голоду. Треба було щось вирішувати, чи годувати його, чи ні. Тільки об одинадцятій прийшов колій, злий, голодний та п’яний, і пика така, що хоч пацюків бий. Якби колій не був йому свояком, то послав би Рябуха його під три чорти, але родич, і тому довелось терпіти. Кабанчик з появою колія, як і належало, заволав свою останню сумну пісню. Вдвох витягли його на подвір’я. Колій професійним ударом зробив свою справу, злили кров, почали обсмажувати. І тут з’ясувалось, що соломи Рябуха припас малувато. Поки свояк допалював останню, Рябуха побіг на пасовисько, де в нього була прискирдована позаторішня солома, бо свіжу, яка стояла біля клуні, він палити на кабанчика не схотів.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.