Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних. Юрій Моро.
наймолодший, вимазаний дьогтем, чумак. – Келих вина сповіщанину, й нам ще по одному.
Шинкарка усміхнулась, і трохи присоромлена красою гостя, швидко розставила келихи по столу, а після зникла за дверима, що вели на подвір’я.
– Сподобався… – потягнув чумак та добре сьорбнув з келиха.
Курінний усміхнувся.
– Навіщо у цьому недоброму3 краї? – продовжив мовити наймолодший, поки двоє інших частими ковтками спустошували кухлі. – До Сковії дорогу маєш чи, може, у гості до Хана у Комаран?
Хвиля вирівняв оселедця, відкрив до огляду три рубці, що колись подарував йому очеретяник, покрутив вуса та, добре посмакувавши з келиха, запалив люльку.
– Чув я, добрі люди, – почав він. – Наче ви, чумаки, про потойбіччя знаєте. І що між вами вчений люд трапляється. Правду кажуть чи ні?
Молодший і середній повели плечами, а старший, сивий бородач із рівеньським носом, схожим на кинджал джамбію, усміхаючись мовив:
– Хе… Дещо відомо. Головне, – що саме тобі треба? Адже я, на противагу твоєму, відаю чималими знаннями дяків-сповіщан, які вами протегують, у питаннях нелюдів. Знання ті ненаукові – а у більшій мірі, міфічні, але мені, здається, що не наука тебе цікавить. Чи не так?
Курінний знов покрутив вуса та випустив ротом густу хмарину; ледь стримав кашель.
– Колодязь, – мовив він. – Є легенда за якийсь колодязь і виконання будь-яких бажань. Але де він розташований та хто там живе – невідомо.
Сивий примружив очі й описав ними коло; безцільно оглянувши приміщення, мовив:
– На Перехресті плутався, з чортами братався, з них старшого бачив – той за вічність тлумачив.
Старий замовк. А двоє молодших, щойно сплюнувши через ліве плече невидимої слини, тричі перехрестилися. Хвиля машинально повторив за чумаками, але старий, на подив інших, сидів непорушно.
– Ця легенда не переводилася із давньої рівеньської на латианську4, – знову заговорив він. – Я читав її колись у молодості, коли навчався в колегіумі. Багато книжок читав, поки їх не спалили… Недивно, що окрім чуток ти нічого не чув. Ганьба…
Старий махнув рукою і зробив кілька ковтків. Здивовані його балакучістю, побратими витріщили очі, але переривати старого не наважилися. Хвиля чекав на продовження.
– А хай їм усім… – старий із гуркотом заземлив кухля на стіл. – За легендою, біля села Перехрестя, за маковим полем, стоїть магічний колодязь. Живе у ньому виконавець бажань, коханець і підданий Меімени Рати – королеви потойбіччя, – батько усіх бісівських істот, джин на ім’я Тхар чи Тар. Не пам’ятаю як вірно вимовляється. Бажання той Тар виконує одне. А за те добрий чоловік має стрибнути у колодязь, на місце джина, і три роки сидіти там, доки звільнений виконавець бажань буде жити серед людей у тілі прохача й втілювати у реальність його бажання. Ось така старезна легенда. Гарна на слух, але дивна на розсуд.
– Чому? – вперше прорізався високий голос середнього. Очі його, як і очі молодшого, не втрачали
Мається на увазі відношення місцевих до співзвучних у похмурому відтінку назв «Бісів Тин» і «Пусті Жнива»
Міжнародна мова майже усього материка Аін.