Марія Антуанетта. Стефан Цвейг
ген-ген у світову історію, зосталася б незрозумілою, якби ми не вказали щиросердо на її справжню причину. Більшість історичних подій – набагато більше, ніж загалом хотілося б уважати, – є лише наслідком того, що зароджується в альковах і під балдахінами королівських ліжок, проте навряд чи в будь-якому іншому випадку так чітко проступав логічний зв’язок між найінтимнішою приключкою і політичними наслідками, що відбились на долі світу, як у цій родинній трагікомедії, – і будь-яке дослідження характеру було б неправдивим, якби відсувало в тінь оте, що сама Марія Антуанетта називала «article essentiel», головним пунктом свого клопоту й сподівань.
Та й потім: чи справді розкривається таємниця, коли вільно й правдиво говорити про довголітню подружню неспроможність Людовіка XVI? Аж ніяк ні. Тільки дев’ятнадцяте століття з його хворобливим моралізмом і сексуальною сором’язливістю зробило «Nolimetangere»[17] з кожного відвертого обговорення фізіологічних стосунків. Зате у вісімнадцятому сторіччі і в усіх попередніх подружня спроможність чи неспроможність короля, плідність чи неплідність королеви були не приватною, а політичною і державною справою, бо цим визначалось, хто посяде трон, а з тим і долю цілих країн; ліжко було таким самим відкритим складником людського існування, як хрещальна купіль і домовина. З листування Марії Терезії і Марії Антуанетти, яке, безперечно, не минало рук державних архіваріусів і копіїстів, видно, що в ті часи австрійська імператриця і французька королева цілком вільно обговорюють кожну подробицю і невдачу того незвичайного шлюбу. Марія Терезія проречисто змальовує дочці переваги спільного ложа й навчає невеличких жіночих хитрощів, щоб уміло скористатися кожною нагодою інтимного поєднання; дочка й собі повідомляє про те, була в неї чи затрималась менструація, про чоловікові невдачі, кожне «un petit mieux»[18], і нарешті з тріумфом – про вагітність. Одного разу навіть композиторові «Іфігенії», навіть Ґлюкові – бо він їхав раніше від посланця, – довірили, щоб він передав такі інтимні новини: у вісімнадцятому сторіччі до природних речей ставилися цілком природно.
Та якби сама лиш мати знала тоді про ті потаємні невдачі! Насправді про те плескали всі покоївки, придворні дами, кавалери й офіцери; знали про це служники й пралі Версальського двору, навіть за власним столом король мусив терпіти чимало зухвалих кпин. До того ж розуміючи, що плідність одного з Бурбонів є вельми важливою політичною справою з огляду на порядок успадкування трону, всі іноземні двори найретельніше перейнялись цим питанням. У повідомленнях прусських, саксонських, сардинських послів докладно обговорюється ця неясна справа; найревніший із них, іспанський посол граф Аранда, підкупивши служників, навіть обстежує простирадла з королівського ложа, щоб найточніше знати про перебіг фізіологічних подій. Королі й князі цілої Європи в листах і балачках сміються й глузують зі свого невправного брата. Не тільки у Версалі, а в цілому Парижі і Франції подружня ганьба короля стала таємницею полішинеля. Про це говорилося на кожному розі, по руках ходили листівки, а коли Морепа призначили міністром,
Не займай мене (
Трохи краще (