Марія Антуанетта. Стефан Цвейг
за причиненими дверима. Проте саме в цьому випадку згубні наслідки такого подружнього нещастя вийшли далеко за межі приватного життя. Бо ці чоловік і жінка були король і королева, їм не втекти від кривого збільшувального дзеркала громадської уваги; те, що в інших залишається потаємним, тут породжує балачки та осуд. Звичайно, що такий злостивий двір, як французький, не вдовольнився сталим потвердженням нещастя, а ненастанно винюхував, як Марія Антуанетта надолужує собі чоловікову неспроможність. Всі бачать грайливу й упевнену звабну жінку, метке і проворне створіння, в якому шумує юна кров, і знають, який жалюгідний очіпок дістався цій небесній панні. Тепер усі ті лакизи й нероби переймаються лиш одним: з ким вона зраджує чоловіка? Саме тоді, коли насправді нічого й не було, королевину честь ганьбили поговором. Досить прогулятися верхи з якимось кавалером, чи то Лозеном, чи Куаньї, і нероби-пліткарі вже звуть їх коханцями; вранці з придворними дамами й кавалерами погуляє королева в парку, і враз оповідають про нечувані оргії. Думки цілого двору в’ються навколо любовних пригод розчарованої королеви; з пліток розпукуються пісеньки й листівки, памфлети й сороміцькі віршики. Спершу ті отруйні рими ховаються за віялами придворних дам, потім зухвало випурхують з палацу, друкуються і йдуть між люди. І коли зродилась революційна пропаганда, якобінським газетярам не треба було вишукувати аргументи, щоб зробити Марію Антуанетту образом усілякої розпусти, безсоромного злочину, – громадському обвинувачеві досить було тільки одного разу сягнути рукою до тієї пандориної скриньки галантних обмов, аби запхати королевину голівку під ніж.
Перескочивши власну долю, недолю й безталання, наслідки подружнього нещастя тут уже сягнули світової історії: падіння королівської влади почалось не з Бастилії, а у Версалі. Бо вістка про неспроможність короля і злісні брехні про сексуальну невситимість королеви аж ніяк не припадком так швидко й широко розлетілися з Версаля по країні, було там таємне родинно-політичне підґрунтя. Власне, в тому ж палаці жило четверо чи п’ятеро осіб, до того ж найближчих родичів, що мали кожне свій інтерес у подружніх розчаруваннях Марії Антуанетти. Насамперед це два брати короля, яким надто вже було на руку, що через той сміховинний фізіологічний ґандж і страх Людовіка XVI перед хірургом порушиться не тільки нормальне подружнє життя, а й нормальне успадкування корони, бо вони побачили в цьому несподіваний шанс самим дістатись до трону. Середульший брат, граф Прованський, згодом справді Людовік XVIII, – добувся своєї мети, й один Господь знає, якими кривими стежками – не може стерпіти, що доведеться все життя стояти другим за троном замість самому вхопитися за скіпетр. Відсутність наступника трону зробить його реґентом, якщо не спадкоємцем короля, і йому ледь удається загнуздати своє нетерпіння. Оскільки він теж сумнівний, бо бездітний, чоловік, то неплідність старших братів надає переваги меншому, графові д’Артуа, бо його син стає