Хрещений батько. Маріо П’юзо
вбивці, хай там що думає про нас своєю дурною головою цей обмивач трупів.
Він помітив, що старший син дивиться крізь вікно на весілля в саду. Нічого не вийде… «Безнадійний», – подумав дон Корлеоне. Якщо Сантіно не виявив бажання вчитися, він ніколи не зможе вести родинне діло, ніколи не стане «доном». Треба підшукати когось іншого. І чимшвидше. Адже він не безсмертний.
Із саду, здивувавши всіх трьох, долинув радісний крик натовпу. Сонні Корлеоне притулився щільніше до вікна. Те, що він побачив, примусило його похапцем кинутися до дверей з радісною усмішкою на лиці.
– Це Джоні приїхав на весілля, ну, що я вам казав?
Хейген підійшов до вікна.
– Це справді твій хрещеник, – сказав він донові Корлеоне, – покликати його?
– Не треба, хай розважає гостей. Хай прийде до мене, коли буде до цього готовий. – Дон усміхнувся Хейгенові. – Бачиш? Джоні – добрий хрещеник.
Ревнощі шпигнули Хейгена, і він сухо відповів:
– Минуло вже два роки. Мабуть, знову потрапив у халепу й прийшов до тебе по допомогу.
– А до кого ж би він звернувся, як не до хрещеного батька? – запитав дон Корлеоне.
Конні Корлеоне першою побачила в саду Джоні Фонтане. Забувши про належну молодій гідність, вона заверещала: «Джон-ні-і-і!» – і кинулася до нього в обійми. Він міцно пригорнув її, поцілував у губи і вітався з гостями, тримаючи Конні за стан. Усі – його давні знайомі, він виріс із ними на Вест-Сайді. Конні потягла його до нареченого. Джоні потішився про себе, помітивши, що русявому молодому, здається, не подобалося, що він уже не герой дня. Потискуючи йому руку й проголошуючи за нього тост, Джоні закликав на допомогу усю свою привітність.
Хтось знайомим голосом гукнув від помосту для джазу: «А чи не заспівав би ти нам, Джоні?» Він обернувся й побачив Ніно Валенті, що всміхався йому. Джоні Фонтане стрибнув на поміст і обняв Ніно. Вони колись були нерозлучними друзями, разом співали, разом водили дівчат, доки Джоні не почав здобувати славу й співати по радіо. Коли Джоні подався до Голлівуду робити фільми, він разів зо два дзвонив Ніно, щоб просто побалакати, і обіцяв улаштувати його співаком у клубі. Але не дотримав слова. Тепер, побачивши радісну й глузливу посмішку Ніно, що вже був трохи напідпитку, Джоні знову відчув тепло давньої приязні.
Ніно почав бринькати на мандоліні, а Джоні Фонтане поклав руку йому на плече. «Ця пісня – для молодої», – сказав він і, притупуючи ногою, заспівав сороміцьку сицилійську любовну пісеньку. Під його спів Ніно робив спокусливі рухи. Наречена гордо зашарілася, а натовп гостей схвально загув. Під кінець пісні всі притопували ногами і горлали лукавий двозначний приспів, яким закінчувався кожний куплет. Вони не переставали аплодувати, аж поки Джоні не прокашлявся, щоб почати другу пісню.
Усі пишалися ним. Він був із їхнього кола і став відомим співаком, кінозіркою, спав з найпринаднішими у світі жінками і, незважаючи на все, виявив належну повагу до свого хрещеного батька, приїхав за три тисячі миль, щоб потрапити на весілля. Він і досі любив давніх друзів, таких