Світова гібридна війна: український фронт. Коллектив авторов
або регіональних інформаційних просторів. Глобальний капіталізм у колоніальній та постколоніальний фазах його розвитку вимагав прогресу інформаційно-комунікативних технологій, а ці технології, у свою чергу, сприяли розвитку глобального капіталізму та тісно узалежнених від нього вільного ринку й ліберальної демократії.
ГІП є наслідком низки інформаційно-комунікативних революцій, які розпочалися в середині XV ст. разом із винаходом Й. Гутенберга – друкарського верстата з «рухливими літерами». Це породило, за визначенням Г. М. Маклюена, феномени «друкарської людини» й «Галактику Гутенберга»,[117] «друкарську передмову» до ГІП. Остання наразі революційна хвиля – кібернетична – породила кіберпростір з його найбільш розповсюдженим «цифровим» утворенням – Інтернетом. Однією з найбільш виразних маніфестацій ГІП стало глобальне інформаційне суспільство, існування якого вперше на міжнародному рівні засвідчила «Окінавська хартія», затверджена у 2000 році «Великою вісімкою».[118]
Усі революційні хвилі ускладнювали й примножували найбільш розвинений підпростір ГІП – глобальну медіасистему у її спочатку зародковому, а згодом – дедалі більш розвиненому стані.
Глобальний інформаційний простір передусім включає: 1) організаційно-керівні структури; 2) національні, регіональні та світові інформаційні ресурси; 3) інформаційну інфраструктуру та телекомунікаційні технології; 4) медіасистеми. У ГІП відбувається діяльність людей у найрізноманітніших сферах суспільного життя (політичній, економічній, культурній, освітній, науковій тощо).
Характеристика ГІП багато в чому залежить від принципів управління ним, його захисту тощо, від того, як користувачі послуговуються даними, обмінюються ними, примножуючи таким чином результати своєї діяльності, а іноді – внаслідок необачних, воєнних або злочинних дій – нівелюючи ці результати. Існує тісна кореляція між зазначеними вище елементами ГІП, їх ступенем розвиненості та способами управління ними. Тоталітарні та авторитарні політичні режими не зацікавлені в розвиткові глобального і навіть регіональних інформаційних просторів, а локальні розвивають не стільки вшир, скільки вглиб.
Сучасний ГІП є породженням американської концепції «вільних інформаційних потоків», що взяла гору над протилежною концепцією – «національних інформаційних суверенітетів» і «міжнародною програмою розвитку комунікацій». Обидва проекти є радше взаємодоповнюючими. Проте в умовах холодної війни вони розглядалися як альтернативні. Йдеться про роботу в рамках ЮНЕСКО Міжнародної комісії із вивчення проблем комунікацій під керівництвом Ш. Макбрайда (1980 р.). Оскільки на захист «нового, більш справедливого й більш ефективного світового порядку в сфері інформації» виступив передусім СРСР, цей «порядок», природно, відкинули прибічники доктрини «вільних інформаційних потоків», які будь-яке штучне регулювання інформаційних потоків як усередині окремої країни, так і між