Ідеологія. Дмитро Донцов
додатком до німецької або угорської націй. Виявлення їхньої волі в напрямку, протилежному до аспірацій великих народів, таврувалися як контрреволюційні, що ідуть упоперек історичному розвитку, і тому були гідні осуду. Через кількадесят років після цього такі самі змагання «російських» націй також таврувалися кремлівськими і нашими учнями Маркса як контрреволюційні і тими, що суперечать духові часу.
То ж знову таким «залізним» законом проголошувалася еволюція державних форм у напрямку загальної амальгамації, стоплювання малих народів у великі політичні громади. Тимчасову рівновагу європейських держав після віденського конґресу 1815 року було перештамповано у «вічний» закон, який, вочевидь, ішов не в напрямку творення нових держав, а лише в напрямку скріплення існуючих держав-левіафанів. Хто пережив цю добу, ще перед Першою світовою, перед турецько-італійською та балканською війнами, той пам’ятає, яке «погіршення» серед фарисеїв існуючого стану справ викликало відділення Норвегії, й як соціалісти, особливо російські, доводили всю «абсурдність» цього кроку для самої ж Норвегії та неможливість робити з того винятку правило… Деякі йшли ще далі та проголошували, що новітній тип, якого прагне держава, це держава національностей, отже, гасло, що кожній нації осібна держава, є ненауковою утопією.[33]
В характері законів, що мають регулювати співжиття між націями, були, звісно, і так звані закони господарського розвитку, які нібито вимагали збільшення, а не зменшення господарського терену, зайнятого однією державною організацією тощо. Тому, коли наші націоналісти хотіли якось обґрунтувати свої «моветонні» домагання (їх обов’язково треба було доводити), то вони так само покликалися на всілякі «закони», що їх були обов’язані визнавати й їхні супротивники. Так, наприклад, коли українські соціалісти відважилися підняти невинне гасло автономії, то на це бракувало документування волі нації на окреме існування, треба було доводити, що «економічна децентралізація тягне й децентралізацію політичну» та що процес демократизації державного ладу (слово «процес» мало характер чогось містично-неминучого!) вимагає децентралізації законодавства, адміністрації, судочинства», та що «в інтересах розвитку продукційних сил» автономія України обов’язково потрібна, їхні супротивники, знову ж таки, доводили так само неухильно, що «розвиток капіталізму нищить із неминучістю національні індивідуальності».[34] І ніхто з тих, хто сперечалися, не зауважив, що інтерпретація тих «залізних законів» для кожної окремої нації, ширша чи вужча, залежала винятково від енергії, з якою вона, не журячись жодними законами заявляла своє право на існування.
Наші «буржуазні» партії не відставали від соціалістичних і також намагалися подбати про «законний» паспорт, аби легітимувати домагання своєї нації. Вони «доводили» неминучість національних поступок вимогами також «залізних законів культурного розвитку»,
Наш голос. – Львів. – С. 285, 349.